1.                  З’ясуйте значення термінів «мова» і « мовлення». Проаналізуйте  функції мови.

Мова – суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і є системою знаків для передавання, приймання і використання інформації. Мова (зовнішня і внутрішня) – це спосіб існування мислення. Людська мова, на відміну від мови знакової взаємодії тварин, оперує поняттями.

Мовлення – це акт вживання людиною мови для спілкування.

Мовне спілкування між людьми завжди здійснюється якоюсь мовою і підкоряється її законам. Ці закони визначають лад мовного спілкування, їхнє порушення утруднює спілкування.

Функції мови(від лат. functio – виконання, здійснення) – це призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку. Охарактеризуємо основні функції мови.

Номінативна функція– це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною з дитячих poкiв одержує свою назву i тільки так існує y свідомості.

Комунікативна функція. Суть її полягає в тому, що мова використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства (лат. соmmuniсасiо – спілкування).  Для повноцінного функціонування i розвитку мови вона повинна використовуватись у вcix сферах комунікації – у науці, у повсякденному житті, у художній, словесній творчості, виробництві, ділових стосунках, освіті, культypi, а не лише в окремих сферах.

Експресивна функція. Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього свiтy людини. Поки людина мовчить, вона залишається загадкою для оточуючих. Заговоривши, ніби розкриває свій внутрішній світ.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає cвiт. На відміну вiд тварини, вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї й попередники та сучасники. Людина ніколи не починає пізнавати світ спочатку, з «нуля». Досвід суспільства закодовано в мові, у її словникові, граматиці, а за наявності письма – також у вигляді текстів.

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм. Цю функцію деякі вчені називають функцією формування i формулювання думки. Вона може передувати комунікації, а може i відбуватися одночасно iз спілкуванням, у процесі комунікації.

Естетична функція виявляється в тому, що за допомогою мови людина може сприймати красу i передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури.

Культуроносна функція.  Культуроносна функція мови постійно i виразно виявляється, передусім, у тому, що людина, пізнаючи мову свого народу, прилучається до джерел неповторної духовності нації, з часом ста її носієм і навіть творцем.

Фатична функція – це функція встановлення контактів, звертання уваги на себе, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

2.                  Обгрунтуйте роль мови у суспільному житті. Розрізніть поняття «національна мова» і «літературна мова».

Мова — найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер — не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм — мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

Літературна мова — це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.

Національна мова- це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Поняття національна моваохоплює всі мовні засоби спілкування людей: літературну мову, територіальні й соціальні діалекти, просторіччя.

В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба глибоко вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.

3.                  Проаналізуйте поняття «мовний стиль». З’ясуйте, чим зумовлена стильова диференціація сучасної української літературної мови. Порівняйте мовні особливості офіційно-ділового та художнього стилів.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення. В українській літературній мові зазвичай виокремлюють п'ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль побутового мовлення і художній. Різновиди літературної мови виділяються на основі тієї функції (ролі), яку виконує мова в кожному конкретному випадку. Саме цілі спілкування диктують вибір стилістичних прийомів, композиційної структури мови для кожного конкретного випадку.

Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідомлення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого життя. Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях. Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту. Сюди відносять розпорядність, регламентованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непроникні для їх елементів.

Основне призначення художнього стилю — впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Головними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання дійсності — людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема, в художніх творах) крім об'єктивності реального світу існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.

Основні мовні засоби — багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак). Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної нейтральної лексики вибудовуються сув'яззю емоційно-експресивної лексики, різних видів синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використанням зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Українська мова має для цього багатий, розвинений, стилістично диференційований словник. У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування і ритмомелодики. У художньому стилі повною мірою представлені тропи та стилістичні фігури: метафора, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, персоніфікація, алітерація, асонанс, анафора, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, неповні речення, періоди, риторичні звертання, питання, емоційно забарвлені фразеологізми, крилаті вислови, полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін.

4.                  Визначте специфіку офіційно-ділового стилю як стилю писемного професійного мовлення, проаналізуйте його мовні особливості й різновиди.

Офіційно-діловий стиль - "функціональний різновид літературної мови, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами; ділові взаємини на виробництві)". Це стиль ділових паперів - законів, договорів, розпоряджень, постанов, заяв, резолюцій, протоколів, актів, наказів, анкет тощо.

Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси, зумовлені специфікою його використання:

1. Наявність реквізитів, що мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Для чіткої організації роботи з документами текст переділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, виробнича рада розглядає, має місце.

 7. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

5.                  Обгрунтуйте особливості наукового стилю, проаналізуйте його мовні особливості й різновиди.

Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси:

· ясність і предметність тлумачень;

· логічна послідовність і доказовість викладу;

· узагальненість понять і явищ;

· об'єктивний аналіз;

· точність і лаконічність висловлювань;

· аргументація та переконливість тверджень;

· однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

· докладні висновки.

Виділяють три різновиди (під стилі) наукового стилю:

- власне-науковий;

- науково-навчальний;

- науково-популярний.

У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей.

Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.

Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.

Можна виділити наступні жанри наукової прози:

- монографія;

- журнальна стаття;

- рецензія;

- підручник (навчальний посібник);

- лекція;

- доповідь;

- інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі);

- усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);

- дисертація;

- науковий звіт.

Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.

До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться:

o реферат;

o автореферат;

o конспект;

o тези;

o анотація.

При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.

До жанрів навчально-наукового підстилю відносяться лекція, семінарська доповідь, реферат, реферативне повідомлення.

6.                  Вкажіть на специфіку професійного мовлення, охарактеризуйте основні вимоги до мовлення фахівця.

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотирирізновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність³.

Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найповніше відповідають висловлюваному змісту;

виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголошувати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, що залежать насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздратування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.

7.                  Оцініть роль і значення культури мовлення фахівця. З’ясуйте значення слів «термін» і «професіоналізм».

Культура мови - це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови. Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа.

Чи важливо знати норми української літературної мови особі, щоденною практикою якої є ділове спілкування? На це запитання можна відповісти однозначно: - Так! Адже особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.

Нормативний аспект культури мови - один із найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норми української літературної мови, справити негативне враження на співбесідника.

Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови. Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.

Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності. Культура мовлення - невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення - важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. 
З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жарґонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. 
На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад: 
1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; чалитися — приставати до берега; ходити в море — плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо. 
2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс. 
3. Назви фіґур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін. 
4. Професіоналізми користувачів ПК: мама — материнська плата; клава — клавіатура; скинути інформацію — переписати; вінт — вінчестер (жорсткий диск накопичення інформації). 
5. Професіоналізми музикантів: фанера — фонограма; ремікс — стара мелодія з новою обробкою; розкрутити (пісню, ім'я) — розрекламувати. 

8. Аргументуйте зв’язок між мовленнєвим етикетом спілкування та загальною культурою людини. Складіть перелік етикетних формул вітання, прощання, знайомства, звертання, згоди, відмови.

Мова – це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Вона є основою зростання особистості, спрямована на внутрішній світ людини та її психіку, у зовнішній світ людських взаємин. Культура особистості значною мірою залежить від бездоганного зразкового мовлення.

Між рівнем освіченості, загальної культури й рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність.

Додержання норм етикету пов’язане із загальною культурою людини, її самоусвідомленням, самоповагою та мірою її ставлення до інших.

Культура поведінки – це вміння тримати себе в товаристві, знання, пов’язані з професійною етикою, навички правильного поводження за столом, форми звертання до старших, жінок, співробітників, друзів - порядність у взаєминах із людьми.

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров 'я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

2. Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

3. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь ....Я хочу представити тобі (Вам).... Дозволь(-те) представити (познайомити, рекомендувати) .... Рекомендую .... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

4. Звертання: мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

5. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, обов'язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

6. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом'якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на привели кий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро.

На жаль, ніяк не можу погодитися;

Шкода, але про це не може бути й мови;

Даруйте, але я змушений Вам (тобі) відмовити;

Дуже шкода, але я не погоджуюсь;

Я б дуже хотів (Мені дуже хотілося б), але...;

Перепрошую, мені треба подумати (мушу порадитися, я маю спочатку це обміркувати),

Мудра порада

Всіляко варто уникати прямої відмови, вживаючи слова Ні! Ні я не погоджуюсь! Звичайно ні! Краще скористатися делікатною формою непрямої відмови.

9. З’ясуйте значення терміну «мовний етикет». Складіть перелік етикетних формул знайомлення, поради, згоди, відмови, співчуття, розради.

Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Український мовленнєвий етикет, на думку М.Стельмаховича, – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі. Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів.

Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. Їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і повагу.

1.Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

2. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, звичайно, певна річ, так, напевно, обов’язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

3. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом'якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на привели кий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро.

На жаль, ніяк не можу погодитися;

Шкода, але про це не може бути й мови;

Даруйте, але я змушений Вам (тобі) відмовити;

Дуже шкода, але я не погоджуюсь;

Я б дуже хотів (Мені дуже хотілося б), але...;

Перепрошую, мені треба подумати (мушу порадитися, я маю спочатку це обміркувати),

Мудра порада

Всіляко варто уникати прямої відмови, вживаючи слова Ні! Ні я не погоджуюсь! Звичайно ні! Краще скористатися делікатною формою непрямої відмови.

4. Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання); це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я співпереживаю (Вашу втрату); треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль ...).

5.Знайомлення

Знайомлення - "встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, потрібної для спілкування".

Знайомлення без посередника

Будьмо знайомі!

Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися! Мені конче треба з Вами познайомитися! Ви не проти, щоб ми познайомилися? Чому б нам не познайомитися? Дозвольте відрекомендуватися! Після цих формул ідуть фрази самоназивання: Моє ім'я...; Моє прізвище Мене звати...; Я-....

Знайомлення здебільшого відбувається у формі такого діалогу:

- Будьмо знайомі! Моє ім 'я Тарас (Бондаренко).

-Андрій (Васильович; Шелудько). Дуже приємно! (Мені дуже приємно з Вами познайомитися! Радий знайомству з Вами!).

Знайомлення через посередника:

Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...; Дозвольте познайомити Вас із...; Познайомтеся, це...; Познайомтеся, будь ласка, це ...; Знайомтеся, будь ласка. Це мій...

Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими фразами:

Дуже приємно! Я вже чув про Вас;

Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися! Я радий знайомству з Вами!

6. Розрада

Розрада -"те, що приносить заспокоєння в горі, печалі". Лексико-граматичним засобом вираження розради є дієслово у формі наказового способу однини або множини:

Не переживай (те)!

Не хвилюйся (теся)!

Заспокойся (тесь)!

Не журись (іться)!

Опануйте себе!

Не бери (іть) собі це так близько до серця!

Викинь (те) це з голови!

Не думай (те) про це!

Не звертай (те) на це уваги!

Сподівайся (теся) на краще!

Для висловлення розради можна послуговуватися й іншими граматичними конструкціями: Не варто про це думати! Це все дрібниці! Всяке буває.

Це не твоя (Ваша) провина.

Все буде добре (гаразд).

Ти (Ви) маєш (єте) сподіватися на краще.

10. Доберіть приклади етикетних формул висловлення компліменту, власного погляду, сумніву, зауваження, схвалення.

1.Схвалення

Схвалення - визнання адресатом чиїхось дій, вчинків, рішень, слів правильними.

Ти (Ви) правильно вчинив (ли) (сказав, виступив);

Дуже правильний (розумний, доречний) вчинок;

Ти (Ви) прийняв (ли) надзвичайно вдале (розумне, продумане) рішення;

Я в захопленні від твого (Вашого) вчинку (виступу). За нормами доброго тону особа, вчинок якої схвалено, має належно відреагувати. З цією метою можна скористатися такими формулами: Дякую!

Це тобі (Вам) тільки здається; Мені приємно, що ти (Ви) оцінив (ли) мій вчинок; Я не вартий таких слів; Те ж саме я можу сказати і про тебе (Вас). Ці фрази супроводжуються не вербальними засобами вираження вдячності; ввічливим кивком голови, приязною усмішкою.

2.Зауваження, докір

Зауваження - це докір, закид, вказівка на помилки у поведінці, висловлення невдоволення.

Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження;

Ти (Ви) не зовсім добре вчинив (ли) (зробив (ли), сказав (ли));

Ти (Ви), напевно, недостатньо це обміркував (ли) (продумав (ли) як слід);

Тобі (Вам) так робити (говорити) не личить; Намою думку, цей вчинок не робить тобі (Вам) честі; Твій вчинок виходить за межі етичних норм; це було не добре.

3. Висловлення сумніву

Сумнів - невпевненість щодо слушності, правдивості, вірогідності того, що висловив співрозмовник.

Так?

Хіба?

Невже?

Та невже? Правда?

Ти (ви) справді так вважаєш (те)?

Цю інформацію ти (Ви) отримав (ли) з надійного джерела?

І я в це маю повірити?

Вельми сумніваюся, що...

Вам краще видно, але...;

Воно ніби переконливо, проте...;

Мені хотілося б вірити, однак...;

Мені важко сказати, чи...

4.Висловлення власного погляду

На мій погляд;

На мою думку;

На моє переконання;

Я (глибоко) переконаний, що...;

Я думаю, що...;

Мені здається, що...;

Наскільки я розумію... ;

Я хочу (хотів би) підкреслити, що...;

Що стосується мене, то...;

Як на мене, то...;

Я глибоко переконаний, що...;

Можливо, моя думка (тобі, Вам) видасться неслушною, aie...; Мушу зауважити, що... Я думаю (вважаю) так:...;

На завершення (розмови, дискусії) вважаю за доцільне (потрібне) ще раз сказати (повторити)... Така моя думка.

5.Комплімент

Комплімент - "це приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі"25. Призначення компліменту - зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію.

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адресата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.

Найчастіше хвалять людину за вчинки, за характер, за зовнішній вигляд, одяг, зачіску, дітей. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний, наприклад:

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!

Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!

У тебе (Вас) бездоганний вигляд!

Ти (Ви) така красуня!

У тебе (Вас) такі красиві очі!

Ти (Ви) така чарівна!

Ти (Ви) маєш (єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери);

З тобою (Вами) так приємно спілкуватися;

Тобі (Вам) винятково пасує цей капелюшок (костюм, пальто).

У тебе (Вас) така елегантна сукня;

Тобі так пасує нова зачіска (Цей колір);

У тебе (Вас) ангельський характер;

Твої (Ваші) діти прекрасно віосовані!

Ти (Ви) неперевершено господиня!

Ти (Ви) - унікальна й неперевершено господиня!

Ти (Ви) прекрасний співбесідник!

Ти (Ви), як завжди, прекрасно (неперевершено) виступив (ли); Ти (Ви) рідкісний фахівець!

Дивовижно, як ти (Ви) зміг (змогли) в п ятихвилинній доповіді так вичерпно розкрити цю тему!

За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата:

Дякую!

О, дякую за комплімент! Ви так люб 'язні! Мені приємно це чути!

Ви мені лестите!

На жаль, це лише комплімент.

11.  Проаналізуйте специфіку ділової бесіди як виду усного спілкування за професійним спілкуванням.

ДІЛОВА БЕСІДА. Мета зустрічі між двома чи більше діловими партнерами - обговорити, вирішити певні питання, налагодити комерційні стосунки тощо.

Уміння вислухати людину, зрозуміти її - неабияке мистецтво, тому під час ділової бесіди віддають перевагу тим співрозмовникам, які уважно сприймають висловлювані погляди і докази свого партнера та говорять лише по суті, стежачи при цьому за його реакцією і відповідно коригуючи власні дії.

Незважаючи на те, що ділова бесіда може мати різні форми, її учасники, спираючись на загальний підхід до ділового спілкування, керуються спільними для таких стосунків правилами. Давно помічено, що в ділових взаєминах вирішальну роль відіграють увага до співрозмовника, тактовність та вміння не лише говорити, а й терпляче й уважно слухати.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точки зору й доказів свого партнера, висловлених по суті, із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації.

Ураховуючи проблематику, що буде порушуватися під час розмови, мету зустрічі, вік, стать, а також поведінку та характер взаємин учасників, можна вичленувати такі основні моменти ділової бесіди:

1. Встановлення місця й часу зустрічі (попередня домовленість про розмову на "своїй", на "чужій" чи на "нейтральній" території).

2. Спосіб вступу в контакт. За етикетом правила "бесіди" диктує "власник" території, а на нейтральній території ініціатива належить тому, хто прийшов перший: це привітання, жести, початкові фрази для мобілізації уваги співрозмовника.

3. Постановка мети (мета бесіди подається у формі проблеми, яку слід вирішити, або як конкретне завдання).

4. Фіксування домовленості й вихід із контакту. Співрозмовники підбивають підсумки бесіди, фіксують (бажано письмово) взаємні зобов'язання й розподіляють ініціативу щодо реалізації ухвалених рішень.

Кожен із цих моментів має основний принцип, відповідно до якого треба діяти співрозмовникові, щоб домогтися позитивного результату.

Обидві сторони ділової бесіди повинні бути ввічливими, привітними, доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність і емоційну стриманість у полеміці, тактовність і здатність до співчуття та розуміння проблем одне одного. Розмовляючи, слід дивитися на співрозмовника, щоб відповідно скоригувати подальший хід ділової бесіди у разі втрати інтересу до теми. Для досягнення повнішого взаєморозуміння слід оволодіти не лише вмінням переконливо говорити, а й уважно слухати співрозмовника.

Ефект ділової бесіди залежить від того, як учасники готуються до неї, чи знають, якими принципами слід керуватися на окремих її стадіях, чи вміють контролювати свою поведінку під час розмови, чи вміють перетворити розмову на плідний діалог, чи враховують особливості психології партнера.

12.  Охарактеризуйте особливості наради, зборів, семінарів як форм участі персоналу в обговоренні та вирішенні будь-яких питань.

Ділова нарада - це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.

Цей традиційний метод управління може бути високоефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де радять (нарада), а не формальне засідання, де колективно марнують час.

Перевагою наради, порівняно з іншими формами управління, є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо.

Оптимальна кількість учасників наради - 10 - 12 осіб. Бі­льша кількість просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника.

Підготовка наради - це визначення тематики, порядку денного, приблизного складу учасників, дати та години початку, складання основної доповіді і проекту рішення, вибір і підготовка приміщення. При визначенні дати враховують необхідність підготуватися заздалегідь (дата не повинна змінюватися, в протилежному випадку треба попереджати про перенесення наради). Для участі запрошують мінімальну кількість службових осіб (тільки тих, хто дійсно потрібен). Порядок денний оголошується заздалегідь, у разі потреби учасникам роздаються матеріали для ознайомлення.

Одним з найбільш складних варіантів ділової взаємодії є збори - особливо якщо вони проводяться в ситуації конфлікту або кризи в організації. Збори - це спільна присутність у певному місці людей, об’єднаних конкретною метою (збори працівників підприємства, підрозділу, членів товариства та ін.).

Для ряду організацій зборів є найвищим органом управління. Тому створювані за підсумками їх роботи документи завжди зачіпають стратегічні плани організації і впливають на психологічний клімат в колективі.

Семінар - одна з найбільш універсальних і ефективних форм ділового спілкування (від лат. seminarium - розсадник) - форма практичних і теоретичних вирішень питань. На семінарі під керівництвом головуючого розглядаються різні питання з метою поглиблення знань з того чи іншого питання. На семінарі учасники логічно мислять, висловлюють і відстоюють власну точку зору публічно.

Наради, семінари, співбесіди, засідання повинні починатися зі створення сприятливого для спілкування психологічного клімату, бо саме це запам'ятовується на емоційному рівні як враження від ділового спілкування.

Мистецтво спілкування - це здатність захоплювати, переконувати співбесідника, вироблення відповідної манери комунікації.

13.  Складіть план підготовки до доповіді як найпоширенішої форми публічного виступу.

Підготовка до публічного виступу

Доповідь — одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему, наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняються політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.
Представлення доповідача
Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: його прізвище, ім'я та посада. Не потрібно викладати зміст його повідомлення, адже це його власне завдання, але голова зібрання може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже з моменту представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

Попередня інформація для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:
1) тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;
2) склад аудиторій
3) хто ще виступатиме на зібранні;
4) де й коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки.

Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформулювати предмет та тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами зібрання).

Другий крок — добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел

1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники;

2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам'ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.
Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.
Наступний крок — написання плану доповіді на папері, що містить:
• вступ,
• основний текст (серцевина доповіді),
• висновки.
Варто записати промову й прослухати, оцінюючи її критично. Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення завершальної частини доповіді. 

14. Складіть перелік порад доповідачеві для підготовки доповіді.

Страх перед аудиторією
Страх перед аудиторією — явище досить поширене серед промовців.

Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.
Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж можна дати кілька порад.
По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще записати усю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз — перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).
По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви — звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час.
По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити, щоб ними одразу можна було скористатися.
По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.
Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

Зв'язок з аудиторією
Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.
Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу: «Ви розумієте...», «Ви також помітили, що.,», «Як Ви знаєте..». Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

Жести 
Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.
Практичні поради:
1) жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;
2) жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді;
3) керуйте жестами — жест не повинен відставати від слова;
4) урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;
5) жести мають відповідати своєму призначенню.

Використання голосу
Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.
Практичні поради:
1) Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього — читання вголос; контролюйте правильність вимови.
2) Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.
3) Не говоріть надто голосно — це справляє враження агресивності.
4) Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.
5) Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.
6) Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.
Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.

15. Запропонуйте корисні поради, як бути приємним співрозмовником, як зацікавити людей та як критикувати, не ображаючи.

Як бути приємним співрозмовником

Коли ви перебуваєте в оточенні малознайомих людей, пам'ятайте:

·         Вітайтеся й усміхайтеся перші.

·         Виявляйте дружнє ставлення до людей, не чекайте, коли вони виявлять до вас свої симпатії.

·         Дотримуйтесь правил спілкування.

·         Цікавтесь людьми, які вас оточують, їхніми радощами й турботами.

·         Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь ласка, не ображайтеся, чи не змогли б Ви, на жаль та ін.

·         У товаристві не намагайтеся переговорити всіх, дайте можливість висловитися іншим.

·         Будьте тактовні: спочатку подумайте, чи нікого не образить те,, що ви хочете сказати, а потім уже говоріть.

Як зацікавити людей

Щоб стати цікавим співрозмовником, необхідно:

·         мати всебічні знання та інтереси, які постійно слід розвивати і поглиблювати;

·         говорити про те, що цікавить слухачів;

·         запам'ятовувати й записувати все цікаве, що ви бачите, чуєте чи прочитаєте.

Щоб ваша розповідь була цікавою, потрібно:

·         підібрати тему розмови цікаву й ногу;

·         початок розмови може привернути увагу слухачів;

·         розповідь повинна бути стислою, невимушеною й зрозумілою;

·         думки мають бути логічно впорядкованими;

·         наводити захоплюючі факти;

·         залучати слухачів до дискусії.

Як критикувати, не ображаючи

Якщо ви бажаєте навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:

·         вказуйте на помилки лише віч-на-віч;

·         уникайте прямої критики;

·         робіть це по-дружньому;

·         похваліть те, що ваш знайомий виконує як слід;

·         покажіть чи розкажіть, як правильно було б виконати те чи інше завдання, здійснити певний вчинок;

·         переконайте знайомого в тому, що він зможе повестися як слід за певних обставин, зуміє впоратися з дорученою справою;

·         попросіть вибачення за зроблене зауваження, особливо тоді, коли людина старша від вас за віком або незнайома.

16. Прокоментуйте правила введення телефонної розмови як способу налагодження офіційних ділових контактів між установами та діловими людьми.

У наш час телефон – не лише один із найефективніших засобів зв’язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми.

 вироблення певних принципів поведінки в телефонному спілкуванні є просто необхідним і незамінним. Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.

Якщо телефонуєте Ви:

– насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку Ви представляєте, а також свої прізвище, ім’я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім’я останнім – принаймні це буде почуто;

– якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім’я та по батькові свого співрозмовника.
Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

– якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є
у Вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

– попередньо напишіть перелік питань, які необхідно з’ясувати,
і тримайте цей перелік перед очима впродовж усієї бесіди;

– завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам’ятаючи, що нетактовно класти
слухавку, не дочекавшись останніх слів Вашого співрозмовника;

– у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть
підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують Вам:

– спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку Ви представляєте;

– у разі потреби занотуйте ім’я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

– розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

– не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою,
нудною та надто тривалою для Вас;

– якщо Ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разі виникнення складних питань
запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;

– завжди стисло підсумовуйте бесіду, перерахуйте ще раз домовленості, що їх Ви досягли.

Незалежно від того, хто телефонує:

– будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось;

– ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;

– намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо
розмова стає дуже неприємною для Вас;

– симпатія до Вас зросте, якщо Ви кілька разів упродовж бесіди
назвете співрозмовника на ім’я та по батькові;

– особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди Ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;

– пам’ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення – рівним, тон – спокійним, витриманим;

– намагайтесь якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але
при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно
побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх
думок, послідовністю;

– розмовляйте середнім за силою голосом.

17. Проілюструйте прикладами стани службової телефонної розмови.

Службова розмова складається з таких компонентів:

1. Момент встановлення зв'язку.

2. Виклад справи (введення в курс справи, постановка питання, обговорення  ситуації, відповідь).

3. Заключні слова, які означають, що розмову закінчено.

Правила ведення ділової телефонної розмови. 
1) Раціонально знімати трубку при будь-якому дзвінку. Найкраще після першого дзвінка. Якщо у керівника є окремий кабінет і рівнобіжний телефон, то трубку першою знімає секретар. Вона може дати відповідь і роз'яснення деяким абонентам сама. 
2) У діловому спілкуванні варто відмовитися від нейтральних відкликань («Так», «Ало», «Слухаю») і замінити їх інформативними. Треба назвати свою організацію , відділ, а також своє прізвище («Бухгалтерія. Іванов слухає»). 
3) Той, хто дзвонить на початку розмови називає свою фірму і вітається : «Це комерційний директор фірми «Кристал» Петров. Здрастуйте». 
4) Якщо абонент забув представитися, то чемно поцікавтеся його ім'ям, назвою організації; потім продовжують діалог.
5) Не можна зберігати мовчання під час телефонної розмови - треба підтримувати контакт за допомогою коротких фраз: «Так», «Я Вас зрозумів», «Добре» ... Вони необхідні, щоб у співрозмовника не виникло відчуття, що вас роз'єднали ,або що ви зневажаєте його думку . Повторення й уточнення дають гарантію того, що вас зрозуміли: «Отже, ми з вами вирішили ... «, «Повторіть, будь ласка, число ...», «Будьте ласкаві, уточніть номер квитанції ...». 
6) Прощаючись, дякують за розмову , завіряють, що раді дзвінку, особистій зустрічі, бажають усього найкращого . За етикетом молода людина не повинна закінчувати розмову раніше старшого за віком чи за службовим становищем. 
7) Якщо ви дуже зайняті, а телефонний співрозмовник затягує розмову, то залишається один вихід - вибачитися, перенести обговорення на наступний раз. Якщо при бесіді з відвідувачем дзвонить телефон, варто попросити абонента почекати, не вішаючи трубку чи попросити передзвонити через 15 хвилин. 
8) Якщо телефон механічно відключиться, то номер знову набирає ініціатор розмови. 
9) Черговий чи посадова особа в організації, на підприємстві у випадку відсутності людини, якій телефонували , повинен порадити подзвонити повторно, запропонувати передати доручення чи зробити яку-небудь іншу послугу.

Приклад діалогу: (Випускник 11 класу та приймальна комісія університету)

- Приймальна комісія Університету імені Бориса Грінченка. Добрий день!

- Доброго дня! Я випускниця 11 класу, хотіла б з Вами поспілкуватися.
- Так,звісно. Ви по якому питанню?
- Я мрію вступити у цей навчальний заклад. Хочу дізнатися більше інформації про умови вступу до вузу.
- Авжеж! По-перше, ви повинні усвідомити усю відповідальність вибору і гідно підготуватися до ЗНО,тому що цього року університет висунув досить складні умови.
- Які бали потрібно мати,аби взяти участь у всупній компанії?
- Мінімальна кількість - 140 балів,але,я думаю,щоб мати шанси на вступ потрібні набагато більш бали,особливо якщо мова йде про державну форму навчання.
- Дякую! А як щодо платної форми, скільки коштує навчання?
- Це залежить від спеціальності ,яку ви оберете. Якщо говорити в загальному,то сума від 9000 до 17000 грн.
- На економічний факультет сертифікат ЗНО з мови і математики, якого рівня потрібно мати?
- Цього року на економічний факультет з цих предметів потрібно мати сертифікат базового рівня.
- Дякую. Який відсоток студентів ,що вступили можуть навчатися на держаній формі?
- 21%. 
- Я мрію,що я буду серед цих 21% студентів.
- Я вам цього і бажаю. З нетерпінням чекаємо вас в нашому університеті. Успіхів вам при складанні ЗНО.
- Спасибі. Мені було приємно з вами поспілкуватися. Я дізналася багато нової інформації для себе. До побачення. 
- До нових зустрічей.

18. З’ясуйте поняття «норми літературної мови». Обґрунтуйте класифікацію мовних норм.

Літературна мова – це унормована, відшліфована, вища форма національної мови, що існує в писемній та усній формі та обслуговує суспільство в різних сферах людської діяльності (державні та приватні установи, науку, освіту, культуру, засоби інтермедії). Ці форми мають стабільні мовні норми, дотримання яких обов’язкові, оскільки це робить літературну мову досконалим засобом дотримання та передавання інформації.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

 Усі мовні норми можна поділити на такі три групи: ті, що обслуговують винятково усне мовлення; ті, що обслуговують винятково писемне мовлення; ті, що обслуговують обидві форми літературної мови.

До першої групи належать орфоепічні норми, які регулюють правильну вимову звуків і звукосполучень, а також постановку наголосу в словах. Наприклад, у звуки [дж], [дз] вимовляються злито, приголосні перед [е], [и] вимовляються твердо, а в ненаголошеній позиції [о] ніколи не наближується до [а]; крім того, правильна постановка наголосу у словах типу áтласний і атлáсний, харáктерний і характéрний, зáв’язка і зав’я́зка, лю́тневий ілютнéвий визначає їх лексичне значення та можливість сполучатися з іншими словами в контексті словосполучень та речень. Правильну постановку наголосу в словах регулює різновид орфоепічних норм – акцентологічні норми.

До другої групи належать орфографічні та пунктуаційні норми. Орфографічні норми регулюють правильне нписання слів, а пунктуаційні – правильну постановку розділових знаків у реченні. Так, наприклад, слово портьє́ра в українській мові пишеться з м’яким знаком, а слово прем’є́р – з апострофом; слово суспíльно корúсний пишеться окремо, а суспíльно-політúчний – через дефіс. Інші написання цих слів вважаються помилковими, тобто такими, що не відповідають сучасним нормам української орфографії. Окремим різновидом орфографічних є графічні норми, що визначають передачу усного мовлення на письмі відповідно до тих графічних засобів, що властиві конкретній мові. Наприклад, для позначення твердої роздільної вимови в українській мові є апостроф, а в російській мові – розділовий твердий знак (наприклад, укр. без’язúкий і рос. безъязы́кий). Мішанина й плутанина графічних знаків однієї мови з іншими є порушенням графічних норм.

Третю групу норм представляють лексичні, граматичні і стилістичні норми.

Лексичні норми регулюють вживання слів у властивих їм значеннях та правильне поєднання слів за змістом у словосполученнях і реченнях. Так, у словосполученні ефектúвний зáсіб прóти кáшлю вживання прикметника ефектúвний є нормою, а її порушенням було б вживання в цьому контексті паронімічного слова ефéктний. Словосполучення читáти кнúжку і читáти дощ є правильно побудованими з граматичного погляду, але в другому випадку порушено лексичну норму, тому що слово дощ за своїм змістом не сполучається зі словом читáти. Окремим різновидом лексичних є норми фразеологічні, що визначають відповідність структурних компонентів фразеологізмів мовній традиції. Наприклад, нормативними фразеологічними словосполученнями є впадáти в óчі і спало на дýмку, а порушенням фразеологічних норм є вживання конструкцій кúдатися в óчі та прийшлó в гóлову.

Граматичні норми чітко поділяються на морфологічні та синтаксичні.

Морфологічні норми регулюють правильне творення й уживання слів та їх форм. Так, правильними, з погляду морфологічних норм є конструкції:рожéвий фламíнго, більш затишнá кімнáта, найголовнíше питáння, до шістдесятú кіломéтрів, сóрок два студéнти, смія΄тися з ньóго, у могó брáта; водá, що течé; стоячú бíля дóшки, а помилковими конструкціями є рожéве фламíнго, більш затишнíша кімнáта, сáме головнé питáння, до шістúдесяти кіломéтрів, сміятися з його, у мойóго брáта, текýча водá, стóя бíля дóшки.

Синтаксичні норми сучасної української літературної мови відповідають за правильну побудову слів та словосполучень відповідно до тих моделей (схем), що визначені синтаксисом української мови. Нормативними є словосполучення дебáти з питáнь, на вáше прохáння, а ненормативними –дебáти по питáнням та за вáшим прохáнням.

Стилістичні норми регулюють добирання мовних засобів, що відповідають стилю висловлювання, тобто конкретній мовленнєвій ситуації. Це означає, що для офіційно-ділового стилю нормативним є вживання штампів типу у зв’язку з, відповідно до тощо, а ненормативним є вживання просторічних слів, образних (метафоричних) висловлювань тощо.

19. Поясніть специфіку лексичних, фразеологічних, синтаксичних та стилістичних мовних норм, навівши приклади.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова - кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма	Калька
постачальник	поставщик
навчальний	учбовий
численний	багаточисельний
нечисленний	малочисельний
захід	міроприємство
збігатися	співпадати
зіставляти	співставляти
наступний	слідуючий
відноситися	ставитися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Окремим різновидом лексичних є норми фразеологічні, що визначають відповідність структурних компонентів фразеологізмів мовній традиції. Наприклад, нормативними фразеологічними словосполученнями є впадáти в óчі і спало на дýмку, а порушенням фразеологічних норм є вживання конструкцій кúдатися в óчі та прийшлó в гóлову.

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма	Порушення норми
укладати угоду	заключати угоду
брати участь	приймати участь
впроваджувати у виробництво	внедряти у виробництво
відшкодувати збитки	возмістити убитки
витяг із протоколу	виписка із протоколу
чинне законодавство	діюче законодавство
обіймати посаду	займати посаду

Синтаксичні норми сучасної української літературної мови відповідають за правильну побудову слів та словосполучень відповідно до тих моделей (схем), що визначені синтаксисом української мови. Нормативними є словосполучення дебáти з питáнь, на вáше прохáння, а ненормативними –дебáти по питáнням та за вáшим прохáнням.

20. Поясніть специфіку орфографічних, орфоепічних, морфологічних норм літературної мови, навівши приклади.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так як і вимовляються): випробувати, підрозділ , дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся,укладається, безстроковий, зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм):дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

4) смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення):напам'ять – на пам'ять, вишневе – Вишневе, проте – про те.

 Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень /дж/, /дз/ та розрізнення приголосних (г), (ґ).

В усному мовленні /дж/, /дз/ у позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело,дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти /г/і /ґ/. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповніший список слів з літерою ґ подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто користуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців: біографія, монографія, організація, але ґатунок, ґрунт, підґрунтя.

Морфологічні норми регулюють правильне творення й уживання слів та їх форм. Так, правильними, з погляду морфологічних норм є конструкції:рожéвий фламíнго, більш затишнá кімнáта, найголовнíше питáння, до шістдесятú кіломéтрів, сóрок два студéнти, смія΄тися з ньóго, у могó брáта; водá, що течé; стоячú бíля дóшки, а помилковими конструкціями є рожéве фламíнго, більш затишнíша кімнáта, сáме головнé питáння, до шістúдесяти кіломéтрів, сміятися з його, у мойóго брáта, текýча водá, стóя бíля дóшки. У першому словосполученні невідмінюваний іменникфламíнго належить до чоловічого роду, оскільки означає назву тварини, тому узгоджуваний з ним прикметник теж повинен мати форму чоловічого роду; у другому словосполученні складена форма вищого ступеня порівняння прикметника утворюється додаванням до нульового ступеня прислівникабільш. Однак часто мовці використовують для вираження збільшеної ознаки одночасно два засоби: суфікс –іш- та прислівник більш; у третьому словосполученні для творення найвищого ступеня порівняння прикметника необхідно додати до основи вищого префікс най- (проста форма) або слово найбільш до нульового ступеня, а використання означального займенника сам (сáмий) суперечить морфологічним нормам сучасної української літературної мови; у четвертому словосполученні необхідно пам’ятати, що при відмінюванні числівників п’ятдеся΄т – вісімдеся΄т змінюється тільки друга частина –десят, а перша залишається незмінною. Таке помилкове вживання числівникових форм виникає під впливом граматичних норм російської мови, де змінюються обидві частини. У наступних словосполученнях нормативним є вживання в родовому відмінку однини з прийменником займенника він з приставним –н, а форми з йóго та мойóго є просторічними. Конструкції водá, що течé та стоячú бíля дóшки є нормативними, оскільки для української мови порушенням морфологічних норм є вживання активних дієприкметників теперішнього часу (у значній кількості випадків) з суфіксами –уч-, -ач- та дієприслівників з суфіксами –а (-я).

21. Наведіть приклади вживання в діловому професійному мовленні синоніми та пароніми, з’ясуйте їх роль.

Синоніми - це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення.

Уміле вживання синонімів - свідчення про майстерне володіння мовою, про вимогливість до власного висловлювання. 

Синонімічний ряд слів, що різняться відтінками значень, дає можливість (і передбачає вміння) вибрати кожного разу найточніше і найдоречніше слово, щоб не застосовувати одразу увесь ряд, що важливо у тих випадках, коли у науковому й діловому чи публіцистичному стилі виникає потреба якнайточнішого вияву відтінку думки.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові — кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Замісник. Заступник.

Замісник — посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника.

Заступник — це офіційна назва посади.

Квиток. Білет.

Квиток — вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет — кредитний, банківський, екзаменаційний.

Наступний. Подальший.

Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

Положення. Становище. Стан.

У російській мові на ці слова існують два відповідники — положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово положення вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. Становище — міжнародне, офіційне; вживається в значенні: знайти вихід з певного становища.

Слово стан — у таких словосполученнях: стан економіки, фінансів, стан справ, стан хворого.

Спиратися. Опиратися.

Спиратися на знання, досвід, уміння. Опиратися — чинити опір.

Суспільний. Громадський.

Суспільний — прикметник вживається у словосполученнях: суспільний лад або клас; суспільна система, праця; суспільне становище, виробництво, буття тощо.

Громадський —це обов'язок, осуд, порядок, діяч; громадська робота, справа і т. д.

Тепер. Зараз. Нині. Сьогодні.

Ці слова різні за лексичним значенням. Слово тепер виражає теперішній час. З таким же значенням вживаються слова нині, сьогодні. Зараз — характеризує момент розмови, тобто цієї миті, цієї хвилини.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.

Порівняймо значення паронімів:

Адрес. Адреса.

Адрес — письмове привітання на честь ювілею тощо.

Адреса — напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

Виборний. Виборчий.

Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду.

Виборчий — пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів, наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюлетень та ін.

Виключно. Винятково.

Виключно, тобто лише, тільки (виключно для співробітників комерційних банків).

Винятково вживається у значенні дуже, особливо, надзвичайно (товарна біржа має винятково важливе значення).

Дипломат. Дипломант. Дипломник.

Дипломат — посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю.

Дипломант — особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі.

Дипломник — автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.

Дільниця. Ділянка.

Дільниця — це адміністративно-самостійний об'єкт або виробничий вузол на будівництві, підприємстві, залізниці, шахті, а також виборча дільниця.

Ділянка — частина якої-небудь поверхні, земельної площі, галузі, сфера діяльності (садова ділянка, дослідна ділянка).

Додержувати. Додержуватися.

Додержувати, тобто виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (додержувати слова, порядку).

Додержуватися — бути прихильником якихось думок, певних поглядів, переконань.

Особистий. Особовий.

Особистий — який належить певній особі, стосується окремої особи, виражає її індивідуальність (особистий підпис, особисте життя).

Особовий — який стосується окремої людини. Вживається в усталених словосполученнях: особова справа, особовий склад військових з'єднань, навчальних закладів тощо.

У російській мові на позначення цих двох понять є лише один відповідник: личный.

Покажчик. Показник.

Покажчик — напис, стрілка, довідник. Показник — наочне вираження (у цифрах, графічно), наприклад: економічний показник, показник можливостей та ін.

22. Проаналізуйте етапи розвитку докуметознавства в Україні.

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується її оформленням як самостійної наукової дисципліни.

Активно формуються дві концепції документознавства — розширена  і спеціалізована. Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різне бачення структури даної науки.

Також виділяють загальне і особливе документознавство. До загального  відносять три розділи — теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності.

До завдань особливого документознавства відносять вивчення окремих типів і видів документів, і процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливе документознавство розділяють  на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах, музеях, інформаційних центрах. На цій підставі  включають до структури документознавства на правах спеціальних наукових дисциплін — бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство. До часткового документознавства віднесено вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад, книго-патенто-картознавства.

23. З’ясуйте значення терміну «документ» як основного виду ділового мовлення. Обгрунтуйте функції документа. Охарактерезуйте види документів.

Документ - це основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини. Він оформлений у встановленому порядку і відповідно до чинного законодавства має юридичну силу.

У людському суспільстві документи виконують багато функцій, основною з яких є інформаційна. Похідними від основної є функції доказова, облікова та управлінська.

Види документів:

1. За способом фіксації інформації:- письмові - рукописні або виготовлені за допомогою друкарських пристроїв та розмножувальної техніки;- графічні - документи (графіки, рисунки, малюнки, схеми, плани);- фото- й кінодокументи (фото- і кіноплівки, фотокартки);- фонодокументи - створюються за допомогою будь-якої системи звукозапису й відтворюють звукову.

2. За призначенням:- організаційні - документи, (положення, статути, правила, інструкції тощо);- розпорядчі - документи, (постанови, розпорядження, накази, вказівки, ухвали тощо);- інформаційні - документи (довідки, протоколи, акти, доповідна і пояснювальна записка, доповіді, звіти, плани робіт тощо).

3. За назвою:- заява; автобіографія;резюме; протокол; наказ; доручення; розписка тощо.

4. За походженням:- службові-документи;- особисті - документи.

5. За місцем складання:- внутрішні - документи, чинні в межах організації, установи, де їх складено;- зовнішні - документи (вхідні та вихідні документи).

6. За формою:

- стандартні (типові) - документи, складені за зразком, мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності за обов'язковими, строго регламентованими правилами.

- індивідуальні - документи, які створюють у кожному конкретному випадку для вирішення окремих ситуацій.

7. За терміном виконання:- нетермінові (звичайні, безстрокові);термінові – документи.

8. За ступенем гласності:- несекретні (звичайні, для службового користування);- секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні).

9. За стадіями створення:- оригінали - основний вид документа, перший і єдиний його примірник;- копії-це точне відтворення оригіналу. Розрізняють такі види копій: а) відпуск - повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника; б) витяг - копія не всього документа, а лише його частини, наприклад, витяг з протоколу; в) дублікат - другий примірник документа, який видають у разі втрати оригіналу, має юридичну силу оригіналу.

10. За складністю:- прості - містять інформацію з одного питання;- складні - містять інформацію щодо двох і більше питань,

11. За терміном зберігання:- тимчасового зберігання-термін зберігання встановлюють у межах 10 років;- тривалого зберігання - термін зберігання обмежується 10 роками;- постійного зберігання - для цих документів не існує терміну давності.

12. За технікою відтворення:- рукописні;- відтворені механічним способом;- відтворені електронним способом.

13. За спеціалізацією:- загальні;- з адміністративних питань;- спеціалізовані - сукупність документів, які взаємодіють, створюють цілісність.

24. Розкрийте поняття «формуляр», «бланк документа» Охарактерезуйте основні види документів.
Формуляр – це сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності. Кожний вид документа повинен мати свій формуляр.

Бланк документу – це друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію. Бланки заповнюють конкретними відомостями.

Основні види документів:

1. За призначенням:

- організаційні - документи, - розпорядчі - документи, (постанови, розпорядження, накази, вказівки, ухвали тощо);- інформаційні - документи (довідки, протоколи, акти, доповідна і пояснювальна записка, доповіді, звіти, плани робіт тощо).

2. За назвою:

- заява; автобіографія;резюме; протокол; наказ; доручення; розписка тощо.

3. За походженням:

- службові-документи;- особисті - документи.

4. За місцем складання:

- внутрішні - документи;- зовнішні - документи (вхідні та вихідні документи).

5. За формою:

- стандартні (типові). - індивідуальні - документи.

6. За терміном виконання:

- нетермінові (звичайні, безстрокові);термінові – документи.

7. За ступенем гласності:

- несекретні (звичайні, для службового користування);- секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні).

8. За стадіями створення:

- оригінали;- копії.

9. За складністю:

- прості;- складні.

25. Охарактеризуйте основні правила складання тексту документа та вимоги до оформлення сторінки документа.

Текст — це сукупність речень, об'єднаних у тематичну й структурну цілісність за правилами певної мовної системи.

Текст поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

- Текст викладати від третьої особи: - Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.- Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.- Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: - Використовувати синтаксичні конструкції типу:Доводимо до Вашого відома, що... ; - Дієприслівникові звороти вживати на початку речення; - Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

- Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки — після опорного слова, вставні слова — на початку речення). - Віддавати перевагу простим реченням.

Вимоги до оформлення сторінки:

Організаційно-розпорядчі документи оформляють на папері формату А4 . Для зручності з обох боків сторінки залишають вільні поля: ліве — 35 мм; праве — не менше 8 мм; верхнє — 20 мм; нижнє — 19 мм. На бланку друкується тільки перша сторінка документа, а наступні —на чистих аркушах паперу. Якщо текст документа займає більше однієї сторінки, то на другу сторінку не можна переносити один підпис, на ній має бути не менше двох рядків тексту.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої.

Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні — у лівому верхньому кутку аркуша.

Абзацне членування тексту доповнює нумерація рубрик тексту, що вказує на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх підпорядкування. Існує дві системи нумерації — комбінована (традиційна) й нова.

26. Складіть перелік документів що щодо особового складу. Складіть заяву про працевлаштування, дотримуючись вимог до розміщення реквізитів заяви.
До документів з особового складу відносяться заява, характеристика, автобіографія, наказ з особового складу, доручення, розписка тощо.

Заява складається з таких реквізитів:

1. Адресат (з великої літери праворуч) – посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи, на ім’я якої подається заява, у Д. відмінку. 2. Адресант (без прийменника з малої літери) – посада, звання, назва закладу, прізвище, ім’я та ім’я по батькові особи, яка звертається із заявою, у Р. відмінку (без крапки у кінці останнього слова). 3. Назва виду документа (посередині, з малої літери). 4. Текст (з великої літери, з абзацу). 5. Підстава (додаток): перелік інших документів із зазначенням кількості сторінок, що додаються до заяви на підтвердження її правомірності чи вагомості аргументації. 6. Дата написання (ліворуч). 7. Підпис адресанта (праворуч).

27. Наведіть основні реквізити характеристики та охарактеризуйте вимоги до її тексту.

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації.

Це офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника. Характеристику пишуть або друкують у двох примірниках, один з яких видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи.

Основні реквізити характеристики:

1. Назва документа й прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається характеристика. 2. Рік народження, освіта. 3. Текст, де зазначено, з якого часу працює чи вчиться особа, як ставиться до виконання своїх службових обов'язків, який має рівень професійної майстерності, авторитет у колективі. 4. Дата складання. 5. Підпис відповідальної службової особи й гербова печатка організації, яка видала характеристику. Текст викладається від третьої особи.

28. З’ясуйте основні вимоги до складання резюме, наведіть реквізити цього документа.

Резюме — це коротка довідка про освітні, професійні та особисті дані людини, яка претендує на певну посаду.

Основні вимоги до складання резюме:  має бути детальним, максимально інформативним, але стислим. Кожне нове повідомлення у резюме розпочинається з абзацу. Це так звані реквізити — основні елементи документа, розташовані у певній послідовності.

Обов’язкові реквізити резюме:

- прізвище, ім’я, по батькові особи у називному відмінку;

- дата народження;

- короткі відомості про склад сім’ї, якщо у цьому є потреба;

- відомості про навчання;

- відомості про трудову діяльність.

29.Складіть перелік реквізитів автобіографії. Напишіть автобіографію.

Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2.Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала ав­тобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку).

2.Число, місяць, рік і місце народження.

3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5. Відомості про громадську роботу, досягнення, за­охочення, захоплення.

6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7. Склад родини і стан сім’ї.

8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

Зразок автобіографії

Автобіографія

    Я, Понєдєльнік Ганна Миколаївна, народився 24 жовтня 1996 року в м. Києві.

   У 2003 році пішла у перший клас середньої школи № 302 м. Києва. Після закінчення 9 класів у 2012 році вступила на вчителя молодших класів до університетського коледжу київського університету імені Бориса Грінченка.

    З січня 2016 року працюю в центрі розвитку дітей «Step by Steр» м. Києва.

    Склад сім’ї:

Мама- Шандур Світлана Федорівна, приватний підприємець.

Тато- Шандур Микола Олександрович, приватний підприємець.

Брат- Шандур Андрій Миколайович, супервайзер ТМ «Хортиця».

Чоловік- Понєдєльнік Володимир Миколайович, студент КНТЕУ, працівник міжміського таксі.

19 травня 2016р.                                                         Підпис ПГМ

30.Проаналізуйте специфіку наказів щодо особового складу, назвіть реквізити цього документа.

Наказ— це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу».

Реквізити наказу такі:

1) назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади керівника;

2) назва виду документа;

3) назва місця видання наказу;

4) номер;

5) дата підписання;

6) короткий зміст наказу (заголовок);

7) текст наказу;

8) підстава для складання;

9) підпис керівника підприємства (установи).

Наказ повинен також мати позначку про безпосереднього виконавця (прізвище та ініціали, посада, номер телефону), а також візи посадових осіб,-з якими погоджено проект наказу.

Кожний пункт наказу починається з дієслова в наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.

Накази з особового складу, за винятком окремих випадків, мають лише розпорядчу частину, починати яку рекомендують з прізвища, імені та по батькові працівника. Потім зазначається посада (вчений ступінь, звання, спеціальність, розряд), найменування структурного підрозділу, дія, що оголошується наказом.

Після тексту розпорядчої частини зазначається підстава підготовки наказу (розпорядження).

Проект наказу (розпорядження), у разі потреби, погоджується з відповідними посадовими особами, коло яких встановлює керівник підприємства, установи, організації.

Завізований проект наказу (розпорядження) подається на підпис керівникові. Після підписання наказ (розпорядження) реєструється у книзі реєстрації наказів, що має таку форму: номер наказу; дата реєстрації; короткий зміст; ким підписано (прізвище, ініціали); кому направлено (оголошено під розписку).

У груповому наказі (розпорядженні), який передбачає групу питань, рекомендується розміщувати їх у такій послідовності: прийняття на роботу (призначення на посаду); переведення на іншу постійну роботу (на даному підприємстві, в установі, організації); звільнення з роботи; надання відпусток; заохочення; стягнення.

У кожній групі питань прізвища працівників рекомендується розміщувати в алфавітному порядку.

31.Складіть перелік довідково-інформаційних документів. Проаналізуйте функції стислих, повних і стенографічних протоколів.

Процес прийняття управлінських рішень базується на зборі та обробці об'єктивної і достовірної інформації. Тому переважна більшість документів, що відправляються з підприємства та спрямовуються до нього, є довідково-інформаційними. У них міститься інформація про фактичний стан справ в установі, організації, на підприємстві, який є підставою для прийняття розпорядчих документів.

Довідково-інформаційна документація носить допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої документації. Інформація, що міститься в довідково-інформаційних документах, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

Особливість цих документів полягає в тому, що вони направляються знизу вверх по системі управління: від працівника до керівника структурного підрозділу, від керівника структурного підрозділу до керівника організації, від підвідомчої організації до вищої.

До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів:

o акти; протоколи;

o довідки;

o службові листи;

o пояснювальні та доповідні записки;

o плани і графіки;

o відгуки та рецензії.

Протокол - документ, в якому фіксується хід обговорення питань та прийняття рішень на зборах, нарадах, засіданнях (за ДСТУ).

Залежно від виду засідання і статусу колегіального органу вибирається форма протоколу: коротка, повна або стенографическая.

Короткий протокол фіксує обговорювалися на засіданні питання, прізвища доповідачів і прийняті рішення. Такий протокол рекомендується вести тільки в тих випадках, коли засідання стенографируется, доповіді та тексти виступів будуть представлені секретарю або коли засідання носить оперативний характер.

Повний протокол фіксує не тільки обговорювалися питання, прийняті рішення та прізвища виступали, але й досить докладні записи, що передають зміст доповідей та виступів учасників засідання, всі висловлені думки, які прозвучали питання та репліки, зауваження, позиції. Повний протокол дозволяє документувати детальну картину засідання.

Стенографічний протокол складається на основі стенографічного звіту про засідання (стенограми) і дослівно передає процес обговорення кожного питання і вироблення рішення щодо нього.

Повний і стенографічний протоколи складають на основі рукописних, стенографічних або магнітофонних записів, які ведуться під час засідання.

Всі види протоколів оформляються на загальному бланку, який включає такі реквізити: найменування установи (організації, підприємства), вид документа (протокол), місце для проставлення дати, індексу документа, місце складання протоколу, місце для заголовка до тексту. Датою протоколу є дата засідання (протоколи, як правило, оформляються після засідання). Якщо воно тривало кілька днів, то дата протоколу включає дати початку та закінчення.

32.Поясніть відмінність між протоколом і витягом з протоколу. Назвіть реквізити цих документів.

Протокол – це документ, в якому фіксується хід об­говорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо. Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи. Протокол веде технічний секретар чи обрана особа.

Протоколи складаються з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Номер.

3. Назва колегіального органу із зазначенням харак­теру його роботи (загальні збори, виробнича нара­да, засідання кафедри тощо).

4. Назва підприємства, організації.

5. Дата й місце проведення зборів.

6. Кількісний склад учасників (якщо учасників бага­то, то вказується кількість присутніх і до протоколу додається реєстраційний лист).

7. Посади, прізвища й ініціали керівників зборів, на­ради тощо (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний (питання можуть формулюватися в називному відмінку).

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кіль­кості сторінок.

11. Підписи керівників зборів, наради (голови й секре­таря).

Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) про­токолу, що відображає конкретне окреме питання по­рядку денного, оформлена належним чином.

Один із наймасовіших видів документів, що надсилається (передається) окремим посадовим особам (установам).

Реквізити витягу з протоколу:

1. Назва й номер документа.

2. Назва колегіального органу, засідання, наради.

3. Дата.

4. Питання порядку денного.

5. Текст з цього питання.

6. Підписи голови й секретаря.

Відмінність між протоколом і витягом з протоколу.

Протокол є більш обширним документом, що включає загальні обговорення, до протоколу додається витяг, а також роблять помітку про витяг.  Витяг з протоколу - це коротка форма протоколу (більш уконкретнена і розглядає окреме питання).

33.Обгрунтуйте причини написання прес-релізу, запропонуйте тему та поради щодо успішного його складання.

Існують різні підстави для написання прес-релізів. Головною з них є усвідомлення необхідності ознайомити якомога ширшу аудиторію з подією (подіями), що пов'язана з діяльністю вашої установи, фірми, компанії.

Найбільш поширеними інформаційними підставами для складання прес-релізу є:- підсумовування результатів господарської діяльності установою за певний проміжок часу (рік, квартал тощо);- виготовлення нової продукції, надання нових послуг населенню;- відкриття фірми (її філії, представництва);- зміна в системі роботи, впровадження нових технологій чи умов надання послуг;- заяви, виступи чи інтерв'ю керівництва підприємства;- участь установи у спеціальних бізнес-заходах (презентаціях, маркетингових акціях, тендерах, аукціонах);- участь підприємства у доброчинних акціях; - урочисті події в житті установи чи його співробітників; ^ підписання підприємством важливих бізнес-угод (договорів, контрактів);- кадрові зміни внаслідок реорганізації (реконструкції) виробництва;- позапланові заходи (позачергове засідання акціонерів, ради директорів).

Отже, умовно можна виокремити два різновиди прес-релізу: стандартний (призначений для інформування про планові події, що репрезентують звичайний ритм господарської діяльності підприємства) і спеціальний (призначений для інформування про планові події, що репрезентують звичайний ритм господарської діяльності підприємства).

Подія може вважатися об'єктом новин, якщо: - є цікавою, важливою для широкого кола людей; - походить із джерела, що заслуговує на довіру; - стосується подій, що відбулися нещодавно чи відбудуться незабаром; - пов'язана з певним відкриттям, із захистом інтересів громадян. Слід враховувати й те, чи є важливими ці події для вас.

Перш за все, потрібно запам’ятати, що для написання прес-релізу обов’язково потрібен інформаційний привід. Приводом може бути оновлення асортименту товарів, ребрендинг, зміна упаковки, проведення компанією маркетингових акцій, участь у заходах, конкурсах, благочинних заходах, проведення компанією конкурсів, отримання премії тощо.

Стандартна структура прес-релізу складається з таких складових:
1. заголовок (за потреби з підзаголовком).
2. Лід (перший абзац, що містить ключову інформацію).
3. Основна частина, у якій розкриваються додаткові факти.
4. Контакти піар-менеджера та компанії.
5. Коротка довідка про компанію, її діяльність.

Прес-реліз обов’язково пишеться на фірмовому бланку з логотипом. Лід прес-релізу повинен містити відповіді на такі питання: Хто? Що? Коли? Чому? У прес-релізі може бути коментар ключової особи фірми (директора, замісника директора).

Необхідно мати на увазі, що мало хто з журналістів має змогу ознайомитися з прес-релізом у повному обсязі, адже щоденно до них надходять сотні прес-релізів різних компаній. Саме тому заголовок прес-релізу повинен зацікавлювати з перших слів.

Рішення про публікацію новини приймають журналісти та редактори ЗМІ, тому змусити опублікувати прес-реліз не можна. Для комерційних прес-релізів існує спеціальний рекламний розділ, у якому розміщення зазвичай відбувається на платній основі.

Особливо привабливими для журналістів є нестандартні маркетингові акції компаній, конкурси з відчутним призовим фондом. Випуск нового товару може бути цікавим для журналістів галузевих видань, тому розсилати новину вузької тематики часто безсенсово у суспільно-інформаційні ЗМІ.

У більшості випадків журналісти онлайн ЗМІ не мають достатньо часу, щоб опрацювати текст прес-релізу, тому напросто копіюють його найцікавішу частину та публікують. Перед відправкою документа кілька разів перечитайте текст, виправте неточності, усуньте орфографічні та граматичні помилки, інакше вони можуть потрапити в публікацію.

34.Дайте визначення анотації, рецензії, відгука, встановіть відмінність між цими інформаційними документами.

Анотація - це коротка характеристика змісту книги, статті, рукописного тексту тощо. У ній наводяться найважливіші питання роботи, викладається її зміст і дається оцінка. Анотація допомагає під час добору й вивчення літератури з будь-якого питання, скорочує час на ознайомлення із змістом самої праці.

Реквізити: 1. Прізвище, ім'я, по батькові автора (авторів). 2. Назва твору. 3. Місце видання, видавництво, рік видання. 4. Обсяг (загальна кількість сторінок, іноді - малюнків, таблиць). 5. Код за Міжнародним класифікатором книг ISBN (за потреби). 6. Стислий зміст (основні положення, викладеш в тексті). 7. Висновки. 8. Призначення для читачів. Зразок анотації довідкового видання

Відгук- це документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на роз­гляд вистави, фільму, творів мистецтва, рукописних робіт та інше.

Реквізити: 1. Назва виду документа.  2. Заголовок.  3. Текст, який містить: - вступ; - короткий виклад основних положень аналізованої ро­боти; - висновок з пропозиціями, оцінкою і критичними за­уваженнями.  4. Підпис.  5. Печатка.  6. Штамп підтвердження підпису.  7. Дата.

За потреби підпис особи, яка написала відгук, завіряється секретарем (вченим секретарем) установи за до­помогою спеціального штампа.

Рецензія - це критичний відгук (дає аналіз і оцінку) на художній твір, друковану наукову працю тощо, що містить зауваження, пропозиції тощо.
Мета рецензії – рекомендація твору до друку, захисту.
Реквізити: 1. Назва виду документа.  2. Заголовок (який містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, видавництво та рік публікації, кількість).  3. Текст:  - тема статті, мета статті, підходи до статті, актуальність статті;  - короткий виклад змісту роботи;  - позитивний висновок;  - недоліки, зауваження  - висновок автора рецензії.
4. Підпис та посада особи, яка рецензувала роботу.  5. Дата.
У разі необхідності підпис завіряють печаткою.

Відмінність між анотацією, відгуком та рецензією:

Рецензія - це опис (висновки) чогось, наприклад картини або кіна, в ній додаються рекомендації до друку,  відгук (різновид рецензії) - думка про це ж саме, але в декількох словах ,або добре, або погано, тобто рецензія це більш розширене пояснення. А анотація- це короткі відомості про цю ж книгу, кіно, є рекомендації читати/дивитися чи ні книгу, тощо.

35.З’ясуйте специфіку службових записок, складіть доповідну і пояснювальну записку професійного спрямування.

Під загальним терміном "службові записки" найчастіше розуміють такі різновиди довідково-інформаційних документів: доповідна записка, пояснювальна записка, власне службова записка.

Службова записка — це документ, який використовується для вирішення внутрішніх питань підприємства, установи тощо. Службова записка може містити пропозицію, звернену до керівника, а також інформацію про проведення заходу, про хід виконання якогось завдання чи розпорядження керівництва, про будь-які порушення, виробничі досягнення тощо. Найпоширенішими видами службових записок є доповідна та пояснювальна записки.

Службова записка має такі реквізити: 1. Назва структурного підрозділу. 2. Посада, прізвище й ініціали керівника, якому подається записка (у давальному відмінкові). 3. Посада, прізвище ім'я та по батькові (або ініціали) укладача (у родовому відмінку без прийменника від). 4. Заголовок (Службова записка/Пояснювальна записка/Доповідна записка). 5. Дата. 6. Текст: описова частина і пропозиції. 7. Посада, прізвище й ініціали особи, яка подає записку, її підпис.

Доповідна записка  - це документ на ім'я керівника установи, в якому повідомляється про певний факт, подію, подається звіт про виконання службових доручень або зобов'язань. За змістом доповідні записки поділяють на інформаційні, звітні, ініціативні, за походженням - внутрішні, зовнішні.

Реквізити доповідної записки: 1. Посада, прізвище й ініціали керівника, якому вона подається. 2. Посада, прізвище, ім'я й по батькові особи, яка подає записку. 3. Назва виду документа. 4. Текст. 5. Дата складання. 6. Підпис.

Пояснювальна записка - 1) документ особистого характеру, у якому пояснюються певні дії особи (найчастіше - порушення дисципліни, невиконання роботи); 2) вступна частина іншого документа (програми, плану, проекту, посібника тощо), де обґрунтовується мета його створення, структура, зміст, термін дії, функціональне призначення, актуальність і новизна.

Реквізити: 1. Адресат. 2. Адресант. 3. Назва виду документа. 4. Заголовок. 5. Текст. 6. Дата складання. 7. Підпис.

Зразки:

Відділ капітального адміністративно-господарської роботи ДДУ  

Проректорові з будівництва 

Литовченку Г. О.

Пояснювальна записка № 22-1/18

12.03.2016 р.

Про тимчасове припинення електропостачання.

10.03.2016 р. о 18.30 було припинено електропостачан­ня в гуртожитках № 3, 5, 12, 14 по вул. Миру в зв’язку з тим, що шквальним вітром було зламано дерево в районі підстанції № 2, яке впало й пошкодило лінію електропе­редач. Подачу електроенергії було терміново припинено. Пошкодження було усунено протягом наступних двох го­дин. Електропостачання було повністю відновлене о 20.35.

12.03.16                               (підпис)                 Інженер-електрик Р. О. Шведов

Кафедра дикторів,

                                                                                                             Деканові

Гребенщуку Володимиру Івановичу

Доповідна записка № 12

11.10.2015 року

Про неготовність студентів бюджетної форми навчання.

Наша кафедра дуже цінує талановитість, креатив, та напологлевість в майбутніх телеведучих, журналістах. Це один із найголовніших критеріїв вступу до нашого інституту. Але, на жаль, у студентів першого курсу взагалі відсутнє бажання до навчання, креативних, творчих проявів. Тому, з метою поліпшення професійної підготовки майбутньої еліти, рекомендую, назначити додаткові зустрічі із студентами, за для визначення подальшого шляху в їхньому творчому майбутньому.

Завідувач кафедрою

Дикторів, ведучих теле-радіо програм, журналістів.

11.10.2015                                                                 (підпис)     М.В. Савченко 

36.Проаналізуйте схему вказавши на основні вимоги до складання звіту.

Звіт- це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період часу.

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Ста­тистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготов­лених друкарським способом; текстові — на звичайному папері за встановленим зразком.

Реквізити:

1.   Штамп установи.

2. Назва виду документа.

3.   Заголовок (вказуються установа, напрям діяль­ності, звітний період).

4.   Текст, який має такі частини:

—                   вступ (вказуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період);

—                   основна частина (опис та аналіз виконаної роботи);

—                   висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).

5. Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту.

6.   Дата складання.

7.   Печатка.

Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок.

У звітах, які не виходять за межі структурного під­розділу, печатка, штамп установи не ставляться.

Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, обгрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Текст звіту великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій заголовок (наприклад, навчально' методична діяльність, науково-дослідна діяльність, організаційно-виховна робота).

Звіти про виконання одноразових завдань і доручень не затверджуються й адресуються керівникові, від якого отримано завдання. Текст такого звіту починають словами: Відповідно до Вашого доручення від..., За Вашим завданням...).

Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у зовнішніх звітах.

Зразки:

Звіт

про педагогічну практику з 12.02.96 по 12.03.96

студентки філологічного факультету Яцеленко О.М.

Педагогічну практику проходила у 98-й школі м. Києва. У школі було створено належні умови для проходження практики. Всі вчителі української мови та літератури мають великий стаж роботи і високу фахову, методичну підготов­ку. "Хоча шкільні кабінети української мови та літератури недостатньо обладнані технічними засобами навчання, проте добре забезпечені наочними посібниками та методичною літературою.

За час практики провела 12 контрольних уроків з мови та літератури. Всі уроки були обговорені з учителем і мето­дистом. Практика в школі допомогла здобути практичні уміння і навички: проводити уроки різних типів, перевіряти будь-які види письмових робіт, планувати роботу з розвитку мовлення, виготовляти дидактичний матеріал для уроків, організовувати позакласну роботу, проводити виховні години.

При проведенні уроків з мови та літератури особливих труднощів не було, тільки виникали питання при аналізі контрольних робіт чи диктанту.

За час педагогічної практики проводила позакласну ро­боту: лінгвістичну вікторину, поетичний конкурс. До Шевченківських свят "В сім'ї вольній, новій..." випустила з учнями стіннівку.

Педагогічна практика поглибила і закріпила знання, здо­буті в університеті, з фахових і психолого-педагогічних дис­циплін, виробила вміння проводити навчально-виховну роботу з дітьми середнього шкільного віку, випробувати себе в функції класного керівника.

12.03.02                                                                                                                                                              Підпис

37. Наведіть аргументи, які доводять, що оголошення належить до довідково-інформаційних документів. Складіть оголошення професійного спрямування.

Довідково-інформаційні документи- це документи, що відправляються з установ, організацій, закладів та направляються до них і містять інформацію про фактичний стан справ, який є підставою для прийняття розпорядчих документів. Вони мають допоміжний характер відповідно до організаційної документації, не обов'язкові для виконання на відміну від них. Інформація, що міститься у них, може спонукати до дії або бути лише доведеною до відома.

До довідково-інформаційних документів належать: довідка, службовий лист та його різновиди, протокол, службова, доповідна та пояснювальна записки, звіт, акт, зведення, повідомлення, заявка, план роботи, оголошення, запрошення, рецензія, відгук, службова телеграма.

Оголошення- це інформаційний документ, в якому подається інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. Мета — інформувати про різні події життя особи: навчання, роботу, обмін чи продаж квартири, різні культурно-громадські та наукові заходи. Оголошення подаються на сторінках газет, журналів та окремих афішах. Залежно від характеру оголошення, в ньому зазначаються організатори певних заходів, час і місце їхнього проведення, умови входу (платні, безплатні).

За змістом оголошення поділяються на два види:

—                   оголошення про майбутню подію;

—                   оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання.

Оголошення про майбутню подію має такі реквізити

1. Назва виду документа.

2. Текст, який містить:

— дату;

— місце;

— організатора;

— зміст (порядок денний) події:

— коло осіб, які запрошуються на подію;

— умови входу (платний чи вільний).

3. Підпис (назва установи або колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) — якщо треба.

Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:

1.  Назва виду документа.

2.  Заголовок.

3.  Текст.

4.                     Адреса автора оголошення.

Часто в оголошеннях цього виду на місці назви документа ("Оголошення") розміщують (для економії місця, стислості та інформаційної насиченості) заголовок, функцію якого виконує ключове слово чи словосполучення з тексту: "Найму", "Продам", "Потрібні", "Робота за кордоном" тощо. Обсяг адреси визначає автор оголошення (поштова, телефакс, маршрут проїзду).

Текст оголошень обох видів може бути різним за обся­гом: від максимально стислого до розгорнутого, який набли­жається до проспекту. Сучасні економічні відносини створюють передумови того, що часто оголошення наближа­ються до реклами за стилем викладу: в них використовують­ся риторичні звертання та запитання, оцінні, емоційно насичені слова, прикметники у формі ступенів порівняння, неповні речення.

ОГОЛОШЕННЯ

11 листопада 2011 р. о 14.00 у Київському міському Будинку вчителя відбудеться дискусійний круглий стіл "Мова в житті й життя в мові".

 Оголошення.

На подвір’ї школи загубилася флешка чорного кольору. Хто знайде її, дуже прошу повернути. Буду у спортзалі. 

                                                        Вчитель фізкультури.

  Оголошення.

10.09.2014 року о 12-00 відбудеться урочисте відкриття виставки квітів. Вхід вільний. Усі бажаючі можуть підготувати композиції. А 11.09.2014 на третій перерві будуть визначені переможці. Вони будуть нагороджені подарунками.                        

                                                      Актив школи.        

38. Визначте типи листів за функціональними ознаками, охарактеризуйте вимоги до їх оформлення.

Службовий лист це один із різновидів інформаційних документів для писемного спілкування й оперативного управління процесами діяльності організацій, установ та їх структурних підрозділів.

Службові листи (офіційна кореспонденція). Є два види:

·         а) офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці;

·         б) ділове (комерційне) листування, яке має напівофіційний характер, для ділових контактів між фірмами, установами, закладами тощо.

Загальноусталений принцип побудови змісту службового листа: вступ, докази, висновки й закінчення. Використання ж усіх цих компонентів зумовлюється характером листа й конкретними обставинами справи.

Вступ має містити виклад причин і безпосереднього приводу, що спонукав написати листа. Докази з наведенням фактів, цифрових даних і логічних висновків, у яких повинні переконати адресата в правомірності постановки питання й необхідності позитивного розв'язання його. Основним структурним елементом змісту є висновок (закінчення), де викладають суть питання, основну думку: згоду чи відмову, пропозицію чи прохання тощо.

За функціональними ознаками службові листи поділяються на два типи:

·         Листи, що потребують відповіді - запити, прохання, пропозиції, звернення, вимоги.

·         Не потребують відповіді - відповіді, попередження, розпорядження, відмови, подяки, підтвердження, запрошення, комерційні, супровідні, гарантійні, рекламні, рекомендаційні та інформаційні листи.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні та колективні листи.

Звичайний і колективний листи надсилаються на одну адресу, тільки останній укладається від імені декількох організацій чи установ.

Текст службового листа повинен бути простим і розкривати бажано тільки одне питання. Це спрощує його реєстрацію та контроль за проходженням. Якщо ж лист містить кілька питань чи тем, що контролюються різними відділами, то доводиться робити копії.

Головна мета листа - поінформувати, пояснити, упевнити, довести і спонукати до потрібної дії адресата (одержувача). Службовий лист є документом, тому він повинен бути чітким, лаконічним, зрозумілим, не містити нічого зайвого, що б заважало сприйманню основної інформації. Але добирати потрібні слова і тон ви повинні самі залежно від мети листування, ступеня знайомства, віку, статі та необхідності дотримання субординації. Безперечна умова - дотримання міри, доречності й такту.

Проте лишається досить умовностей, додержувати яких конче потрібно. Це передусім стосується структури службового листа: логічних елементів змісту та правил його оформлення.

Реквізити:

·         1. Назва міністерства (для державних структур).

·         2. Назва й адреса адресанта (ліворуч або посередині).

·         3. Номер і дата листа.

·         4. Назва й адреса установи (закладу) адресата, його посада, прізвище та ініціали (праворуч).

·         5. Заголовок листа ("про...").

·         6. Текст (зміст).

·         7. Перелік додатків (якщо надсилаються) із зазначенням кількості сторінок.

·         8. Посада; звання; ранг; статус адресанта (ліворуч).

·         9. Підпис, ініціали та прізвище адресанта (праворуч).

·         10. Печатка (якщо необхідно).

·         11. Віза виконавця, підпис на копію (якщо необхідно).

·         Оскільки метою офіційного листування є засвідчення адресатові поваги з безумовним урахуванням рангів, воно повинно ґрунтуватися на принципах поваги та обопільної коректності.

·         Існують певні правила реагування на листи за термінами. Відповідь слід дати не пізніше, ніж через десять днів. Якщо запит, прохання тощо потребує ґрунтовнішого вивчення, то протягом трьох днів сповіщають адресатові, що інформацію отримано й над розв'язанням питання вже працюють. Остаточну відповідь слід дати не пізніше, ніж через місяць.

·         Як правило, службові листи укладаються на бланку, що містить віддруковані реквізити установи, закладу, організації. За характером інформації листи поділяються на різні групи.

·         Ініціативні листи містять прохання, пропозицію, звернення чи запит до адресата.

·         Лист-відповідь викладає характер проблеми чи вирішення питання, прийняття чи відмову пропозиції тощо, заявлених в ініціативному листі.

·         Супровідний лист документ, що інформує адресата про раніше надіслані документи.

·         Договірний лист - різновид супровідного листа, що вказує на факт відправлення (надсилання) попередньо укладеного договору, угоди між адресатом і адресантом.

·         Лист-запрошення містить інформацію про дату, характер, місце, час проведення заходу. Інформаційний лист та лист-повідомлення близькі до листа-запрошення.

·         Гарантійний лист - документ, що є юридичним гарантом виконання викладених у ньому зобов'язань. Укладається з метою підтвердження певних угод, умов або фінансово-розрахуикових зобов'язань і має підвищену правову функцію.

·         Рекламний лист це різновид інформаційного листа, що містить докладний опис рекламованих послуг чи товарів, пропагує діяльність закладу чи установи.

·         Лист-нагадування - це документ, у якому нагадується про наближення чи закінчення визначеного терміну завчасно обумовлених зобов'язань або проведення заходів.

·         Лист-підтвердження містить повідомлення про отримання певного відправлення (листа, факсу, телеграми, товару тощо), прибуття особи чи групи, виконання певних дій.

·         Рекламаційний лист - це документ, який обґрунтовано доводить про виявлення певних недоліків або дефектів у виконаній роботі, продукції чи послузі, а саме: недотримання попередньо обумовлених термінів, технологічних нормативів тощо, обґрунтування недоброякісності може підтверджуватися доданими копіями актів, висновками фахівців-експертів.

·         Лист-претензія - документ, близький до рекламаційного листа, але менш категоричний за змістом. Цей лист скоріше тактовне нагадування чи коректне висловлення незадоволення, що повинно передувати категоричному.

·         Рекомендаційний лист - документ, близький до характеристики, але не обов'язковий. Незважаючи на довільний виклад, у ньому слід зазначити термін роботи працівника в даній організації, установі, просування по службі, його ділові та моральні якості, коло зацікавлень тощо. Інформація повинна бути об'єктивною та виваженою, оскільки це справа честі й імені вашої організації та подальша доля рекомендованого.

·         Комерційний лист - специфічний вид ділового спілкування, прийнятого як у внутрішньодержавній, так і в міжнародній практиці. Цей лист може містити комерційну інформацію про зміни цін, видів і способів платежів, умови купівлі-продажу

39. Наведіть приклади вживання етикетних формул при написанні звертання, початкових фраз, завершальних речень, прощальних фраз ділових листів.

Починати листа необхідно із звертання. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний/а (ім'я та батькові)!

Шановний/а пане (пані)... !

Шановні панове (колеги)!

Вельмишановний добродію!

Глибокошановний (ім'я та по батькові)!

Високошановний пане...

У сучасному діловому листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати на його професію.

Високопоставлений пане Міністре!

Вельмишановний (високоповажний) професоре!

Шановний вчителю!

Високоповажний пане ректоре!

Не слід забувати про те, що в українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Відсутність звертання може бути витлумачена як зневага до адресата і порушення етикету ділового листування.

Звернення.

Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо це лист-відповідь на запит, на запрошення, лист-подяка, то вже у першому ж реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.

Висловлюємо свою найщирішу вдячність за...

Щиро дякуємо за лист з порадами та рекомендаціями щодо..

Перш за все дозвольте подякувати Вам за...

Цей лист — вияв нашої вдячності за...

Прийміть нашу щиру (найщирішу) подяку за...

Ми щиро вдячні Вам за те, що Ви...

Дозвольте висловити свою вдячність...

Вдячні Вам за запрошення...

Дякуємо за надану змогу...

У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими фразами:

Із вдячністю підтверджуємо отримання листа — відповіді...

Офіційно підтверджуємо свою згоду на...

На підтвердження нашої попередньої домовленості (телефонної розмови) повідомляємо...

Підтверджуємо отримання Вашої телеграми...

Ми отримали Вашого листа з повідомленням про... і щиро Вам вдячні.

Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на попередній лист, телефонну розмову, подію, зустріч:

У відповідь на Ваш лист від (дата)...

Відповідаючи на Ваш запит від (дата)...

Відповідно до пункту укладеної угоди...

Відповідно до контракту (домовленості)..,

Посилаючись на оголошення в газеті (журналі), просимо Вас...

До спонсорів, клієнтів, партнерів нерідко доводиться звертатися із проханнями. Для їх оформлення є чимало типових висловів:

Будь ласка, повідомте нам про...

Будемо вдячні, якщо Ви підтвердите свою участь у...

Звертаємося до Вас із проханням про невелику пожертву у фонд...

Просимо Вас терміново оплатити рахунки.

Насамперед просимо повідомити...

Ми були б щиро вдячні, якби Ви могли повідомити про своє рішення найближчим часом.

Вибачте за додаткові турботи, але чи не були б Ви настільки люб'язні дати детальні письмові пояснення з приводу...

Просимо Вас уважно вивчити наші пропозиції й дати остаточну відповідь.

У діловому світі з різних причин (наприклад, ви на кілька днів затрималися з відповіддю, не змогли вчасно виконати замовлення, надійшла скарга від замовників, запізнилися на зустріч з клієнтом) іноді виникають такі ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату.

У такому разі листа слід розпочинати так:

Просимо вибачення за прикре непорозуміння, що сталося...

Щиро просимо вибачення за затримку з відповіддю.

Просимо вибачити нам за неможливість вчасно виконати Ваше замовлення...

Хочемо вибачитися за завдані Вам зайві турботи.

Вибачте, нам вельми незручно, що...

Щиро перепрошуємо Вас за вчорашнє спізнення на зустріч.

Просимо вибачення за створені Вам не з нашої вини незручності.

Перепрошуємо за зайві хвилювання з приводу...

У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних, треба ввічливо, тактовно, делікатно, ненав'язливо вказати на те, що термін оплати рахунка минув.

Такі листи варто розпочати так:

Вважаємо за свій обов'язок ще раз нагадати Вам про...

Вибачте, що знову турбуємо Вас, але ми не отримали жодної відповіді на лист від (дата).

Вибачте, але ми хочемо нагадати Вам про необхідність оплати рахунка за... Гадаємо, що це лише непорозуміння.

Нам дуже незручно, що змушені нагадувати Вам про...

Змушені нагадати Вам, що досі не отримали від Вас оплаченого рахунка.

Вважаємо необхідним нагадати Вам...

Дозвольте нагадати Вам, що...

Інколи делікатність не дає бажаних наслідків, тоді слід виявити категоричність і рішучість.

Це можна зробити так:

Незважаючи на неодноразові нагадування та вжиті запобіжні заходи, Ваш борг не погашено, натомість він продовжує зростати.

Вважаємо за потрібне попередити Вас про свій намір розірвати контракт.

У зв'язку з тим, що Ви, незважаючи на наше настійне прохання погасити заборгованість, і досі не надіслали оплаченого чека, ми змушені припинити виконання всіх Ваших замовлень.

Усі наші намагання примусити Вас сплатити борг були марними, а тому ми подаємо позов до суду.

До категорії складних листів належать листи-відмови. Якщо ви не можете дати позитивну відповідь, то сказати "ні" слід аргументовано, коректно, доброзичливо. За умови дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу.

Сформулюйте відмову так:

Ми докладно вивчили запропонований Вами проект, з прикрістю повідомляємо, що не маємо ні найменшої змоги...

На жаль, ми не можемо прийняти Вашої пропозиції.

Дуже шкода, але ми не маємо змоги задовольнити Ваше прохання з деяких причин.

Шкода, але з огляду на ускладнення ситуації ми не може¬мо підтримати Вашого проекту.

Щиро жалкуємо, проте ситуація, що склалася, не дозволяє нам...

Вибачте, але ми не можемо погодитися на...

Завершення листа

Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Можна повторити подяку, висловлену на початку листа, чи просто подякувати за допомогу, оскільки слово "дякую" — найуживаніше слово кожного порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини.

Дозвольте ще раз подякувати Вам...

Хочемо ще раз висловити свою щиру вдячність...

Дякуємо за допомогу.

Ще раз дякуємо Вам і висловлюємо надію, що...

Щиро дякуємо за...

Доречним і корисним наприкінці листа є запевнення адресата як психологічне підкріплення усього висловленого в листі:

Запевняємо, що Ви цілковито можете розраховувати на нашу підтримку.

Будемо раді співпрацювати з Вами.

Були б раді співпрацювати з Вами і чекатимемо Вашої відповіді.

Ми зателефонуємо Вам, щоб домовитися про взаємно зручний час для зустрічі.

Досить поширеною формою кінцівки у ділових листах є висловлення надії, сподівання:

Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас.

Сподіваємося, що домовленість буде взаємовигідною.

Гадаємо, що в майбутньому зможемо стати Вам у пригоді.

Розраховуємо на тісну і взаємовигідну співпрацю.

Маємо надію на встановлення тісних контактів між нашими установами.

Сподіваємося отримати Вашу відповідь найближчим часом.

Завершальним у листі може бути прохання:

Просимо Вас уважно ознайомитися з...

Просимо Вас терміново повідомити (зателефонувати).

Звичайно, буде ввічливо, якщо наприкінці листа ви повторите вибачення за турботи, затримку з оплатою чи запізнення:

Ще раз просимо вибачення за завдані незручності.

Ще раз перепрошуємо за цю прикру помилку.

Щиро просимо вибачення за...

Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі форми:

З повагою ...

З вдячністю і повагою ...

З повагою і найкращими побажаннями ...

Бажаємо успіхів!

40. Складіть лист-повідомлення, використовуючи типові мовні звороти.

Лист-повідомлення - діловий лист, в якому повідомляється, сповіщається про які-небудь події та факти, що становлять взаємний інтерес. Лист-повідомлення може бути ініціативним або бути відповіддю на лист-прохання. Виходячи зі специфіки, листи-повідомлення зазвичай бувають невеликого обсягу і складаються з одного-двох пропозицій. Лист-повідомлення може розпочинатися з обґрунтування або безпосередньо з викладу повідомляється інформації. Лист-повідомлення допустимо почати безпосередньо зі слова "Повідомляю" або одного з його синонімів ("Направляю", "Висилаю", "Уявляю"), а також:

"Повідомляємо, що ...";

"Доводимо до Вашого відома, що ...";

"Вважаємо за необхідне поставити Вас до відома про ...";

"Сповіщаємо Вас про те, що ...";

"Повідомляємо, що ...";

"Інформуємо Вас про те, що ...";

"Ставимо Вас до відома, що ...";

"Вважаємо за необхідне поставити Вас до відома, що ...";

"Повідомляємо до Вашого відома, що ...";

Лист-повідомлення зразок

Шановні батьки!

Довожу до вашого відома, що 24. 10. 2016 р. о 17:00 год. В кабінеті №4 відбудуться батьківські збори. Ваша присутність обовязкова.

З повагою класний керівник Дідук М. К.

41. Складіть лист-претензію, використовуючи типові мовні звороти.

Лист- претензія  - це службовий лист, у якому висловлюється невдоволення з приводу порушення умов укладеної угоди, наприклад, порушення погоджених (визначених) термінів постачання товару, невідповідності останнього запропонованим зразкам, незадовільного дизайну чи упаковання .

Листи-претензії пов’язані з над­звичайно серйозним й відповідальним боком ділових відносин — пред’явленням претензій партнерові, який порушив умови укладеної угоди й виконав неякісно або ж зовсім не виконав покладені на нього обов’язки.

Претензії можуть бути пред’явлені з приводу най­різноманітніших — інколи дуже несподіваних — пору­шень:

— порушений термін поставки товару чи надання послуги;

— якість або кількість товару чи послуги не відповідає зазначеній в угоді;

— виявлена внутрішньотарна недостача щойно отриманого товару;

— незадовільна якість чи зовнішній вигляд упаковки тощо.

При виявлені порушень постраждала сторона має право вимагати відшкодування в той чи інший спосіб завданих збитків:

— замінити неякісний товар;

— допоставити недостачу;

— вимагати процентної знижки з вартості товару;

— сплати штрафу (пені, неустойки)

Лист-претензія зразок

Шановні панове,
Дякуємо Вам за надіслану першу партію замовлених нами різдвяних подарунків для дітей, що постраждали від чорнобильського лиха. Однак, на жаль, ми не можемо висловити свого захоплення, оскільки їх зовнішнє оформлення (і особливо упаковка) могли бути значно кращими. 
Змушені звернути Вашу увагу на незадовільну якість коробок — вони надто великі, незграбні, непривабливих тонів, виготовлені з низькоякісного картону і зовсім не виглядають як святковий дитячий подарунок. 
Отже, просимо Вас замінити упаковки і надалі чіткіше дотримуватись усіх пунктів нашої угоди та виконувати  замовлення на належному рівні. 
З повагою директор школи Петрина В. В.

42. Складіть лист-подяку, використовуючи типові мовні звороти.

Лист-подяка (лист подяки) - діловий лист, що виражає подяку за вчинені дії (за одержаний лист, за подання інформації, за запрошення). Листи-подяки менш формалізовані в порівнянні з іншими видами листів і складаються у більш вільній формі.

Ключовими фразами листи можуть бути наступні вирази: "Дякуємо за ...";

"Ми дякуємо Вам за ...";

"Ми вдячні Вам за те, що ...";

"Висловлюємо вдячність за ...";

"Висловлюючи подяку за Ваш лист, повідомляємо, що ...";

"Ми отримали запрошення, за яке Вам дуже вдячні"; "Заздалегідь дякуємо Вам за ...";

"З вдячністю підтверджуємо ...";

"Дякуємо за надану допомогу в ...";

"Висловлюємо Вам свою подяку за ...";

"Дозвольте Вам подякувати за ...";

"Дозвольте висловити Вам щиру подяку ...";

"Дякуємо за надану допомогу в ...";

"Ми вдячні Вам за ...";  

Лист-подяка зразок

Шановна Лідяє Олександрівно!

Прийміть слова щирої вдячності за навчання та виховання наших дітей. Завдяки Вашому педагогічному таланту і чуйному відноенню до кожного з учнів, наі діти отримали міцні знання, змогли розкрити свої здібності і таланти. Низький Вам уклін за Вашу працьовитість, терпіння, готовність надати всіляку підтримку.

Бажаємо Вам міцного здоров’я. оптимізму, блаополуччя та успіхів у Вашій нелегкій, але такій важливій справі!

З повагою батьківський колектив 4-А класу ЗОШ №134

43.  Складіть лист-вибачення, використовуючи типові мовні звороти.

Лист – вибачення - це службовий лист, у якому висловлюється прохання вибачити за невчасне виконання замовлення, спізнення на зустріч, бухгалтерські помилки, порушення умов договору тощо.

Отже, усвідомивши свою провину, ви неодмінно маєте вибачитися та вжити всіх необхідних заходів, щоб такі прикрі випадки більше не повторювалися.

ТИПОВІ МОВНІ ЗВОРОТИ

Вибачення за спізнення на зустріч, затримку з відповіддю

1. Щиро перепрошуємо Вас за вчорашнє спізнення на зустріч.

2. Мені дуже шкода (щиро шкодую), що така довгоочікувана і важлива для мене зустріч не відбулася.

3. Щиро прошу вибачення (перепрошую) за те, що змусив Вас марно витратити свій дорогоцінний час.

4. Я був переконаний, що наша зустріч мала відбутися ... (дата). Ще раз прошу вибачення за завдані незручності й прошу, якщо це можливо, призначити повторну зустріч у зручний для Вас час.

5. Буду щиро вдячний, якщо Ви погодитеся на повторну зустріч. Прошу вибачити, що завдав (ла) Вам прикрощів.

6. Мені дуже незручно за спізнення на зустріч.

7. Прошу вибачення (перепрошую) за затримку з відповіддю на Ваше запрошення взяти участь у Міжнародній конференції, що присвячена проблемі...

8. Мені дуже прикро, що не змогла вчасно відповісти на Ваше запрошення і подякувати Вам, але річ у тім, що ...

9. Щиро просимо вибачення за зволікання з відповіддю, що сталося через ...

(лист-вибачення директора до поважної людини)

Шановний Віктор Івановичу,
              
Мені дуже шкода, що така довгоочікувана і важлива для мене зустріч не відбулася. Щиро прошу вибачення за те, що змусила Вас змарнувати дорогоцінний час, однак я була твердо переконана, що наша зустріч мала відбутися двома днями пізніше.
Я дуже здивувалась, коли Ви зателефонували і запитали, чому зустріч не відбулася. Я переглянула усі свої записи і  переконалась, що мій секретар зазначив дату 01.06.16.
                                                                                      
Звичайно, моїм обов'язком було особисто зв'язатися з Вами і уточнити час та місце зустрічі, однак я не сподівалась, що такий недогляд зможе перешкодити нашим планам.
Ще раз перепрошую і прошу, якщо це можливо,  призначити в зручний для Вас час і місце повторної зустрічі. Буду щиро вдячна, якщо Ви погодитеся обговорити зі мною давно важливі для мене питання. 

З повагою до Вас Ірина Олександрівна
                                                                                                                                                            (підпис) 

44.  Складіть перелік документів з господарсько-договірної діяльності. Охарактеризуйте типи договорів.

Договір - це документ, в якому зафіксовано угоду між сторонами про взаємодію й належним чином оформлено.

Сторонами договору можуть бути фізичні особи, працівники підприємств, організацій, установи, фірми.

Договори з господарської діяльності

Договір з господарської діяльності - це службовий документ, в якому фіксують угоду між сторонами про встановлення ділових відносин, пов'язаних з господарською діяльністю, і який регулює ці відносини. Такі договори між підприємствами належать до найважливіших засобів між виробничих зв'язків у нових умовах господарювання й розвитку ринкових відносин.

Договір - це юридичний документ, тому, формуючи його умови, необхідно уникати двозначності, нечіткості.

Існують різні види договорів з господарської діяльності:

·         про постачання;

·         про закупівлю;

·         про оренду виробничих та службових приміщень;

·         про розрахунково-касове обслуговування;

·         про купівлю-продаж;

·         про спільну діяльність;

·         про одержання позики;

·         про оренду житлового приміщення;

·         про майнову відповідальність та інші.

Найпоширенішими договорами між підприємствами, організаціями. Установами, фірмами є договори про постачання, оренду, спільну діяльність, підряд.

Реквізити договору з господарської діяльності

Основні реквізити:

10 - назва виду документа (договір);

11 - дата (проставляють дату підписання документу);

12 - індекс;

14 - місце складення чи видання;

19 - заголовок до тексту (про що договір);

21 - текст (Текст договору поділяють на дві частини:

Вступну, де зазначають назви сторін, між якими укладається договір, посада, прізвище, імена, по батькові осіб, які підписують договір; у разі потреби наводять посилання на документи, що засвідчують уповноваження особи, котра підписує договір.

Основну, в якій є пункти:

·            "Предмет договору", "Обов'язки сторін", "Порядок розрахунків", "Відповідальність сторін", "Порядок розірвання договору", "Форс-мажор", "Загальна сума договору", "Термін дії договору", "Інші умови договору".

Трудові договори

Трудовий договір - це угоди між особою, що наймається на роботу, та керівником підприємства або вповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою.

Види трудових договорів такі:

·                                                  трудові контракти;

·                                                  трудові угоди.

рудова угода

Трудовий контракт — це індивідуальний, формальний і строковий трудовий договір. Його формальний характер означає, що він укладається згідно з діючими правилами, у письмовій формі, у двох екземплярах та підписується роботодавцем і працівником, зберігається у кожної зі сторін.

Трудова угода - це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником (дод. 40 "Сучасне діловодство").

Трудова угода, укладена зі штатним працівником, визначає коло його доручень, які виходять за межі безпосередніх службових обов'язків.

45.        Визначте відмінність між трудовим договором і контрактом. Назвіть основні реквізити цих документів.

Різниця між трудовим контрактом та трудовим договором:

·         контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір - як на період виконання роботи, так і на невизначений термін;

·         у контракті можуть визначати такі підстави для розриву трудових відносин, які не передбачені законодавством про працю, а розрив трудового договору можливий тільки на підставах, що записані в Законі про працю;

·         виконання працівником своїх обов'язків за контрактом не завжди пов'язане з додержанням чітко визначеного режиму роботи, тоді як за трудовим договором працівник повинен дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, якими передбачено і режим роботи;

·         в разі роботи за контрактом порядок надання працівникові відпустки та оплати може визначатися на розсуд керівника, тоді як трудовий договір передбачає централізоване регулювання відпустки;

·         у контракті, на відміну від трудового договору, можуть застерігатися наслідки дострокового його розірвання з ініціативи однієї із сторін без поважних причин.

Трудова угода – основні реквізити:

10 - назва виду документа;

11 - дата;

12 - індекс;

14 - місце складання чи видання;

21 - текст (дві частини - вступна і основна);

23 - підпис;

26 - відбиток печатки організації.

Трудовий контракт- реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Дата й місце укладання.

3. Текст.

4. Юридичні адреси сторін.

5. Підписи сторін - укладачів контракту.

6. Печатка, що засвідчує підпис роботодавця.

46.    Складіть перелік обліково-фінансових документів. Охарактеризуйте реквізити вступної і констатуючої частини акта.

Обліково-фінансові документи

·         Доручення.

·         Розписка.

·         Акт.

·         Список. Перелік. Таблиця.

·         Накладна.

АКТ – документ, складений декількома особами, що підтверджує встановлені факти або події.

Акти складають при ревізії підприємства або окремих посадових осіб, при виявленні дефектів, недостачі, при передаванні-прийманні справ, при проведенні випробувань нових виробів і зразків, при прийомі закінчених об'єктів, при обстеженні, здаванні документів на знищення, на списання господарського інвентарю, устаткування, інструментів, при нещасних випадках тощо.

Акти по матеріальних, фінансових та інших важливих питаннях затверджує керівник підприємства.

Комерційні акти, що встановлюють факти ушкодження, псування або недостачі вантажу чи інших порушень правил транспортування, складають на типографському бланку-зразку, заповнюють без виправлень, підчищень,  закреслень. Завіряють такі акти підписами двох сторін.

Реквізити акта:

-     назва виду документа (А  К  Т – подвійна розрядка);

-     дата, індекс;

-     місце складання;

-     заголовок до тексту;

-     гриф затвердження;

-     текст;

-     позначка про наявність додатка;

-     позначка про контроль;

-     позначка про виконання й направлення його у справу.

Вимоги до оформлення тексту

Текст акта складають із двох частин: вступної та констатуючої.

Вступну частину будують за схемою:

Підстава:

Складений комісією в складі:

Голова:

Члени комісії:

Були присутні:

При перерахуванні осіб, які беруть участь в упорядкуванні акта, вказують посади, ініціали, прізвища.

Якщо акт складений комісією, то першим указують голову комісії, його посаду, ініціали й прізвище. Прізвища членів комісії розташовують за абеткою, нумерують арабськими цифрами.

У констатуючій частині викладають мету,  завдання, сутність і характер проведеної роботи, фіксують установлені факти.

У тексті повинні бути відомості про кількість екземплярів акта й куди вони спрямовані.

Дата акта повинна відповідати дню факту або події, що фіксується.

Після упорядкування акта комісія повинна ознайомити з його змістом осіб, згаданих в акті, під розписку.

 47.      З’ясуйте причини складання акта. Складіть акт списання застарілих технічних засобів в юридичній установі.

Акт — це документ правової чинності, складений однією або кількома особами на підтвердження певних подій чи фактів. 

Виділяють акти законодавчі та адміністративні.

Законодавчі містять рішення щодо законів, указів, постанов. Адміністративні ж складаються на підтвердження фактів, подій, вчинків, пов'язаних з діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб.

Як правило, акти — це документи постійно діючих експертних комісій, спеціально уповноважених осіб або представників сторонніх організацій.

Акти складаються з різних причин.

Це можуть бути підсумки обстеження чи ревізій, прийом та передача головних засобів виробництва, зміна керівництва, інвентаризація, нещасні випадки, аварія тощо.

До формуляру акта входять такі реквізити: автор документа; дата і місце складання; номер затвердження; заголовок; підстава; склад комісії; присутні; текст. Виклад і форма тексту регламентовані: вступна й констатуюча частини.

Іноді в констатуючій частині дані повторюються, їх можна оформити через таблиці.

Візується акт усіма особами, які брали участь у його складанні.

Київський медичний коледж №1

Затверджую

Директор коледжу

В. Р. Чуднов

22 вересня 2015 р.

АКТ № 34

20 вересня 2007р. м. Київ

Списання малоцінного інвентаря

Підстава: Наказ Міністра освіти і науки України від 25 жовтня 2014 року № 24/01

Складений комісією:

Голова: Н. С. Пащенко

Члени комісії: П. Ю. Бобрик

Ю. О. Головаш

А. Л. Кудєнков

Присутні: зав. господарством коледжу Т. П. Малька

Оглянувши стан майна в коледжі, комісія відзначає, що майно в результаті тривалої експлуатації стало непридатним і підлягає списанню.

№ з/п	Інвентарний номер	Найменування описуваногоінвентаря	Рік введення в дію	Вартість	Номер рахунка
1	234567	Стіл тенісний	1995	300 грн	1839

Голова комісії: (підпис) Н. С. Пащенко

Члени комісії:

(підпис) П. Ю. Бобрик

(підпис) Ю. О. Головаш

(підпис) А. Л. Кудєнков

48.    Визначте відмінність між особистим і офіційним дорученням. Охарактеризуйте вимоги до складання офіційних доручень.

Для звернення до керівництва підприємства або держав-них установ складаються документи особистого характеру, ко-ли автором документа є його укладач.

До таких документів належать:

•          заява;

•          резюме;

•          автобіографія;

•          характеристика;

•          розписка;

•          доручення.

Текст їх може бути довільним і складається самим авто-ром, але такі реквізити, як назва виду документа, дата, підпис повинні бути обов’язково.

Доручення — документ про надання права конкретній особі на певні дії від імені підприємства чи окремого громадя-нина.

Доручення поділяють на офіційні й особисті. Офіційні можуть видаватися на одержання грошових і товарно-матеріальних цінностей, здійснення господарських, посередницьких, транспортних операцій тощо. Особисті складаються особами, які передають власні права іншим особам. Це може бути право на одержання заробітної плати, поштового переказу та інших операцій.

Офіційні доручення повинні мати такі реквізити:

•          назву підприємства;

•          юридичну адреса підприємства;

•          назву виду документа;

•          дату;

•          індекс (номер);

•          текст;

•          підписи посадових осіб;

•          печатку підприємства.

Особисте доручення — це документ, що свідчить про на-дання права довіреній особі на здійснення певних дій або от-римання грошових, чи товарно-матеріальних цінностей від особи, що довіряє.

Особисте доручення має реквізити:

•          назву документа;

•          дату;

•          прізвище, ім’я, по батькові особи якій видано доручення;

•          зміст;

•          підпис особи, яка довіряє;

•          підпис посадової особи, яка завірила доручення;

•          печатку.

До тексту доручення вносять дані такого змісту:

•          посада і паспортні відомості особи, якій видано “дору-чення;

•          організація, з якою здійснюються дії по дорученню;

•          зразок підпису особи, яка отримала доручення;

•          строк дії доручення.

49.    З’ясуйте відмінність між разовими, спеціальними та загальними дорученнями. Якими дорученнями найчастіше користуються в юридичній діяльності?

Доручення — договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії[1]. Часто на підставі договору доручення видається довіреність, наприклад, у формі письмового повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні правочини або отримувати матеріальні цінності.

Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті та офіційні.

Офіційні доручення можуть бути разовими, спеціальними й загальними.

·            Разові видаються на виконання одноразової дії (отримання товарно-матеріальних цінностей, одержання заробітної платні, пенсії, стипендії, поштового переказу).

·            Спеціальні — на здійснення приватною чи службовою особою однотипних дій (представництво в органах суду, виконання банківських операцій у межах певного терміну).

·            Загальні — на виконання широких повноважень (отримання документів, ведення справи в усіх судових, арбітражних і адміністративних установах з усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві; укладання угод, одержання майна тощо). Цим видом доручень найчастіше користуються в юридичній діяльності.

 50.   Доведіть, що розписка – це обліково-фінансовий документ, назвіть реквізити цього документа. Напишіть службову розписку професійного спрямування.

Розписка – це діловий папір, що слугує підтвердженням факту передачі певних документів або грошових чи матеріальних цінностей однією стороною (фізичною, службовою чи посадовою особою) іншій задля забезпечення виконання стороною, яка отримала документи або цінності, умов, визначених цією розпискою чи іншим документом (наприклад, договором позики).

Розписки бувають двох видів:

1)      особисті та 2) службові.

Особисті створюються за умови, що акт передачі-отримання певних документів або цінностей здійснюється між приватними (фізичними) особами.

Формуляр-зразок особистої розписки містить такі реквізити:

1) назва виду документа;

2) заголовок (за необхідності);

3) текст;

4) підпис особи, яка отримала документи чи цінності;

5) дата;

 6) засвідчення підпису;

7) печатка (за потреби).

Текст розписки зазвичай містить указівки на:

·         прізвище, ім’я та ім’я по батькові, посаду (статус) особи, яка видає розписку, тим самим підтверджуючи отримання нею певних документів або цінностей;  

·         посвідчувальний документ (паспорт, посвідчення) особи, яка отримує документи або цінності;

·         прізвище, ім’я та ім’я по батькові, посаду (статус) особи, яка передала документи або цінності;

·         документи або цінності, які передані, з точним зазначенням словами та цифрами їх кількості, обсягу, вартості тощо;

·         підставу передачі-отримання документів або цінностей; строки повернення (у літерно-цифровому записі) документів або цінностей і їх якість, кількість при поверненні.

Службові, розписки видаються за умови, що акт передачі-отримання є елементом виконуваних особами або однією з осіб службових (посадових) обов’язків.

Формуляр-зразок службової розписки містить такі реквізити:

1) назва організації, яка видає документ;

2) назва виду документа;

 3) заголовок;

4) номер документа;

5) текст;

6) підпис службової (посадової) особи, яка отримує документи чи цінності;

7) дата;

8) печатка організації (структурного підрозділу).

Розписка створюється в одному примірнику, де не може бути виправлень, неточностей.

Розписка

Я, студентка групи ПО мс 3-12-4.Од. 4 курсу Університетського коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка, Коваль Юлія Олегівна, отримала від завідувача бібліотеки Лавриненка М.К. для тимчасового користування на час канікул 1 (один) посібник з економіки, 1 (один) посібник з культури мови та 1 (один) посібник з філософії. Зобов’язуюся їх повернути в належному стані

до 31 серпня 2016 року.

3.06.2016                                                                                                                    (підпис)

                                                                                                                 Підпис Коваль Ю. О. засвідчую